Саме тому американське командування звернуло увагу на невеликий вулканічний острів Іводзіма, який розташовувався приблизно посередині між Маріанськими островами та Японським архіпелагом. Захоплення цього острова мало не лише позбавити японців важливої військової бази, а й створити проміжний аеродром для американських винищувачів і аварійних посадок бомбардувальників.

Чому Іводзіма була такою важливою

Іводзіма була невеликим островом площею лише близько 21 квадратного кілометра. Проте її стратегічне значення було величезним. Японські радари на острові могли завчасно виявляти американські бомбардувальники та передавати попередження на головні острови Японії. Крім того, на Іводзімі базувалися винищувачі, які могли атакувати американські літаки на підльоті до цілі. Для Сполучених Штатів захоплення острова означало можливість створення бази винищувального супроводу для B-29 та місця аварійної посадки пошкоджених літаків. Це суттєво збільшувало ефективність повітряної кампанії проти Японії.

Генерал Курібаясі та підземна фортеця

Оборону острова очолив Курібаясі Тадамічі. На відміну від багатьох інших японських командирів, він чудово розумів, що перемогти американців неможливо. Його завданням було завдати противнику максимально великих втрат і затримати просування союзників.

Під керівництвом Курібаясі на Іводзімі було створено одну з найскладніших оборонних систем Другої світової війни. Захисники використовували природні печери, вулканічні породи та тунелі, які простягалися на десятки кілометрів. Бункери, артилерійські позиції та кулеметні гнізда були заховані під землею, що робило їх майже невразливими для авіаційних ударів і корабельної артилерії.

На острові перебувало понад 20 тисяч японських військовослужбовців, які готувалися до бою до останнього.

Висадка морської піхоти США

Перед висадкою американці протягом багатьох днів піддавали Іводзіму масованому обстрілу з моря та повітря. Використовувалися важкі гармати кораблів, ракети та напалмові бомби. Командування сподівалося, що така підготовка знищить основні оборонні позиції японців. Однак результати виявилися набагато скромнішими. Більшість захисників залишалися у своїх підземних укриттях і чекали на початок висадки.

19 лютого 1945 року на берег острова висадилися підрозділи морської піхоти США. Майже відразу вони потрапили під нищівний вогонь із прихованих японських позицій. Кожен метр вулканічного піску та каміння доводилося здобувати ціною великих втрат.

Одна з найкривавіших битв Тихоокеанської війни

Поки на суші точилися важкі бої, японські літаки-камікадзе атакували американський флот. У результаті одного з таких ударів був потоплений авіаносець «Бісмарк Сі», а кілька інших кораблів отримали пошкодження.

Лише 16 березня 1945 року американське командування офіційно оголосило про завершення операції. Ціна перемоги виявилася надзвичайно високою. Близько 6000 американських морських піхотинців загинули, а майже весь японський гарнізон був знищений.

Попри ці втрати, захоплення Іводзіми швидко продемонструвало свою стратегічну цінність. Протягом наступних п’яти місяців понад дві тисячі бомбардувальників B-29 здійснили посадку на острові після бойових вильотів або аварійних ситуацій. Для тисяч американських льотчиків Іводзіма стала місцем порятунку.

Генерал Лемей змінює тактику

У той самий час американське командування шукало нові способи завдати максимальної шкоди японській промисловості.

Командувач стратегічною авіацією США Кертіс Лемей дійшов висновку, що денні бомбардування з великої висоти не приносять очікуваних результатів. Через сильні вітри на великих висотах та складні погодні умови точність ударів залишалася низькою.

Було прийнято радикальне рішення: перейти до нічних нальотів на малій висоті з використанням запальних і напалмових бомб.

Вогняний шторм над Токіо

У ніч з 9 на 10 березня 1945 року американські B-29 здійснили один із найруйнівніших авіаударів в історії людства.

Токіо було особливо вразливим до запальних бомб. Значна частина міської забудови складалася з дерев’яних будинків і споруд із легких матеріалів. Коли тисячі запальних боєприпасів впали на місто, виникла справжня вогняна буря.

Полум’я швидко охопило величезні райони столиці. Температура в окремих місцях досягала настільки високих значень, що люди гинули не лише від вогню, а й від задухи та теплових ударів.

За одну ніч було зруйновано приблизно чверть міської забудови. Загинуло понад 80 тисяч осіб, а близько мільйона мешканців залишилися без житла.

Японські міста під безперервними ударами

Успіх удару по Токіо переконав американське керівництво продовжувати кампанію масованих запальних бомбардувань.

Невдовзі аналогічних атак зазнали великі промислові центри Японії — Нагоя, Осака, Кобе, Йокогама та Тояма.

Внаслідок цих нальотів були знищені великі житлові райони, транспортна інфраструктура та численні промислові підприємства. Японська економіка стрімко втрачала здатність забезпечувати армію озброєнням і технікою.

Битва за Іводзіму та кампанія стратегічних бомбардувань стали одними з найважливіших подій останнього етапу війни на Тихому океані. Захоплення острова забезпечило американським військам важливу авіаційну базу, а нова тактика запальних бомбардувань продемонструвала руйнівну силу повітряної війни.

До літа 1945 року Японія втрачала здатність продовжувати боротьбу. Її міста лежали в руїнах, промисловість була паралізована, а американські літаки дедалі частіше з’являлися над японськими островами. Іводзіма стала ключем до цієї кампанії, а вогняний шторм над Токіо показав, що завершення Другої світової війни вже наближається.

Данило Ігнатенко

The post Іводзіма та бомбардування Токіо first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.