Політична опозиція в Парижі

Поки король перебував у полоні, у Парижі сформувався потужний опозиційний рух. Провідну роль у ньому відігравали представники Генеральних штатів, серед яких особливо вирізнявся Етьєн Марсель. Разом із такими діячами, як Робер Ле Кок та Жан де Краон, він виступав проти поступок Англії.

Ця група не підтримувала політику полоненого короля і вважала, що розчленування Франції є неприйнятним навіть ціною продовження війни. У результаті Франція фактично опинилася в стані внутрішнього політичного конфлікту: король вів переговори про мир, тоді як значна частина еліти прагнула подальшого спротиву.

Додатковим чинником нестабільності стала втеча Карла II Злого, який намагався використати хаос для посилення власного впливу.

Соціальний вибух

Період перемир’я не приніс миру населенню. Навпаки, Францію охопили грабежі так званих «вільних рот» — демобілізованих солдатів, які займалися мародерством. Це спричинило різке загострення соціальної напруги.

Кульмінацією став селянський бунт, відомий як Жакерія. Повстання охопило північні регіони країни і стало реакцією на економічний тиск, війну та безлад. Однак воно було надзвичайно жорстоко придушене дворянством, що ще більше поглибило соціальний розкол.

Повернення дофіна і стабілізація влади

Після вбивства Етьєна Марселя у 1358 році ситуація почала змінюватися. Дофін Карл V Мудрий зміг повернутися до Парижа та поступово відновити контроль над державою. Його політика була спрямована на стабілізацію внутрішньої ситуації та продовження переговорів із Англією.

Саме в цей період було укладено перший Лондонський договір (1358), який передбачав передачу Аквітанії та величезний викуп у 4 мільйони золотих екю. В обмін Едуард III погоджувався відмовитися від претензій на французьку корону.

Однак через фінансові труднощі Франції цей договір так і не набув чинності.

Другий Лондонський договір і нові вимоги

У 1359 році англійський король нав’язав ще суворіші умови. Другий Лондонський договір передбачав:

• розширення територіальних поступок;
• передачу стратегічних регіонів між Луарою та Ла-Маншем;
• утримання заручників до виплати викупу.

Французькі Генеральні штати категорично відмовилися ратифікувати ці умови. Це змусило Едуарда III відновити воєнні дії.

Кампанія 1359–1360 років і мир у Бретіньї

У жовтні 1359 року англійці висадилися в Кале і розпочали новий наступ. Війська пройшли через Артуа та Шампань, намагаючись захопити Реймс — традиційне місце коронації французьких королів. Проте місто вистояло.

Невдача під Реймсом змусила англійців перейти до спустошення регіонів, зокрема Босу. Врешті сторони повернулися до переговорів, які завершилися укладенням Бретіньйський договір.

Наслідки для Франції та Європи

Повернувшись до Франції у 1360 році, Іван II застав країну у стані глибокої кризи. Економіка була виснажена, території — частково втрачені, а суспільство — розколоте. Водночас Англія досягла піку свого впливу на континенті.

 Данило Ігнатенко

The post Переговори під час полону Івана II: криза Франції та умови миру у Столітній війні first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Філіп II народився в родині імператора Священної Римської імперії Карла V та Ізабелли Португальської. Вже з ранніх років він отримував ретельну освіту, яка готувала його до майбутніх державних справ. Карл V часто писав синові таємні меморандуми, в яких наголошував на високих обов’язках монарха перед Богом і застерігав від надмірної довіри до радників. Філіп, будучи сумлінним сином, прийняв ці поради до серця.

У 1543 році Карл V передав Філіпу регентство Іспанії, що стало першим кроком до його майбутнього правління. У період з 1548 по 1551 рік Філіп здійснив подорож Італією, Німеччиною та Нідерландами, де знайомився з політичними та культурними реаліями Європи. Однак його стриманість і невміння вільно розмовляти іншими мовами, окрім кастильської, зробили його непопулярним серед німецької та фламандської знаті.Шлюби та сімейне життя

Філіп II одружився чотири рази, і кожен з його шлюбів мав важливе політичне значення. У 1543 році він взяв шлюб із своєю двоюрідною сестрою Марією Португальською, яка народила йому сина Дона Карлоса. Після її смерті в 1545 році Філіп одружився з Марією I Англійською в 1554 році, що зробило його королем Англії. Однак цей шлюб закінчився після смерті Марії в 1558 році, не залишивши нащадків.

Третій шлюб Філіпа з Єлизаветою Валуа, донькою французького короля Генріха II, став наслідком Като-Камбрезького миру (1559), який поклав кінець війнам між Іспанією та Францією. Єлизавета народила Філіпу двох доньок, Ізабеллу Клару Євгенію та Катерину Мікаелу, але померла в 1568 році. У 1570 році Філіп одружився з Анною Австрійською, яка народила йому спадкоємця — майбутнього короля Філіпа III.

Правління Філіпа II: могутність і виклики

Філіп II успадкував від свого батька величезну імперію, яка включала Іспанію, Нідерланди, Італію, Франш-Конте та заморські колонії в Америці та Азії. У 1556 році він офіційно став королем Іспанії, а в 1580 році, після смерті португальського короля, приєднав Португалію до своїх володінь, створивши найбільшу імперію того часу.

Однією з головних цілей Філіпа II була підтримка католицької віри та боротьба з протестантськими рухами. Він став головним захисником Контрреформації, підтримуючи інквізицію та боротьбу з єресями. Однак його релігійна політика викликала опір у Нідерландах, де в 1566 році почалося повстання, яке переросло у Вісімдесятирічну війну за незалежність.

Непереможна армада та зовнішня політика

Одним із найвідоміших епізодів правління Філіпа II стала спроба вторгнення в Англію у 1588 році. «Непереможна армада», яка мала завоювати Англію та відновити католицьку віру, зазнала нищівної поразки через несприятливі погодні умови, тактичні помилки та дії англійського флоту. Ця поразка стала символічним кінцем могутності Іспанської імперії.

Данило Ігнатенко

The post Філіп II: наймогутніший король Іспанії first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.