Апостольське покликання та діяльність

Яків та його молодший брат Іван отримали прізвисько Воанергес, що в Євангелії від Марка 3:17 перекладається як «Сини грому», можливо, через їхню характерну ревність і енергійність (Марка 9:38; Луки 9:54). Разом із Петром та Андрієм вони були першими чотирма учнями, яких Ісус покликав до служіння (Марка 1:16–19). Запитання Якова та Івана про зруйнування Храму та ознаки кінця часу стало початком есхатологічної промови Ісуса (Марка 13).

Як член близького кола, Яків був свідком численних важливих подій: воскресіння дочки Яіра (Марка 5:37; Луки 8:51), Преображення (Марка 9:2) та моління Ісуса в Гефсиманському саду перед його арештом (Марка 14:33; Матвія 26:37). Він та Іван просили Ісуса дозволити їм сидіти по його праву та ліву сторону у його майбутній славі (Марка 10:35–40), але отримали відмову. Яків став першим апостолом, який зазнав мученицької смерті — він був обезголовлений за наказом царя Ірода Агріппи I.

Місіонерська діяльність та легенди про Іспанію

За традицією, після початкового служіння в Іудеї, Яків вирушив до Іспанії для проповіді Євангелія. Його тіло нібито було доставлено човном до Галісії, де поховали на північному заході Іспанії. У IX столітті його гробницю, за переказами, знайшли на території сучасного Сантьяго-де-Компостела, де згодом побудували кафедральний собор. Протягом середньовіччя його мощі стали центром християнського паломництва з усієї Європи.

Поширеним серед християн зображенням Якова під час хрестових походів був Сантьяго Матаморос — вершник із мечем, символ боротьби проти мусульманських маврів. Цей образ також використовувався під час іспанського завоювання Америки у XV–XVI століттях. Водночас Якова зображували як паломника, символ духовного шляху та відданості вірі.

У 1884 році Папа Лев XIII підтвердив автентичність мощей у Сантьяго-де-Компостела. Після століть занепаду традиція паломництва відродилася наприкінці XX століття та стала відомою як Каміно-де-Сантьяго. У XXI столітті тисячі паломників щорічно відвідують святиню, продовжуючи історичну традицію поклоніння Святому Якову.

Данило Ігнатенко

The post Святий Яків Старший first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Історичні джерела про Пілата надзвичайно уривчасті. Найавторитетнішим серед них вважається Йосип Флавій, юдейський історик І століття, котрий описує Пілата як жорсткого і негнучкого адміністратора, схильного до провокаційних вчинків. Зокрема, йдеться про введення римських символів у Єрусалим, що викликало серйозне обурення серед юдеїв. Особливо показовим є епізод з демонстрацією в Кесарії, коли євреї масово протестували проти перенесення імператорських образів до священного міста. Розповідь про те, що Пілат був вражений рішучістю демонстрантів, натякає не лише на здатність останніх до мирного опору, але й на емоційний вимір самого префекта, чию реакцію можна інтерпретувати як прояв неочікуваної вразливості.

Образ Пілата у Новому Завіті та апокрифах

У новозавітних текстах фігура Пілата постає вже в дещо іншому світлі, сформованому не стільки політичною реальністю, скільки релігійною нарацією ранньої Церкви. Євангелія послідовно зображують Пілата як нерішучого правителя, який перебуває між тиском юдейських старійшин і власною інтуїцією, що підказує йому невинність Ісуса. Згідно з Євангелієм від Матвія, його дружина Прокула — персонаж, що не фігурує в жодному римському документі — мала пророчий сон, в якому Ісус постає як праведник, від справи якого слід відмовитися. Сцена обмивання рук, символічний акт зречення відповідальності, що увійшов до християнської та культурної пам’яті, виявляє моральну та психологічну неоднозначність Пілата.

Однак цей образ був сформований уже в рамках конкретної риторичної стратегії ранніх християнських громад. Оскільки в І столітті християнство активно поширювалося серед язичників, апостоли та євангелісти уникали прямої конфронтації з Римською імперією, надаючи перевагу нарративам, які перекладали відповідальність за розп’яття Ісуса на юдейських старійшин і «натовп». Таким чином, Пілат у християнських текстах постає не як головний винуватець, а радше як слабкий державний службовець, якого змусили до невигідного рішення. У цьому контексті можна говорити про апологетичну природу новозавітного підходу.

Згодом апокрифічні джерела та церковна традиція розвинули тему навернення Пілата та його дружини. В Ефіопській православній церкві Понтій Пілат і Прокула вважаються святими, їм навіть присвячені літургійні дні. У деяких варіантах легенди, зокрема у «Діяннях Пилата», він виступає як мученик істини, що постраждав за свою спробу зберегти справедливість. Ці уявлення суперечать офіційній римській версії, за якою Пілата відкликали до столиці для допиту за численні зловживання, після чого, за словами Євсевія Кесарійського, він наклав на себе руки — жест, який у римській культурі мав виразне значення втрати честі або уникнення покарання.

Дилема влади і моральної відповідальності

Феномен Понтія Пілата, розглянутий в історичному, літературному та теологічному аспектах, ілюструє глибокі суперечності між функціонуванням влади і моральним вибором. У цьому контексті Пілат — не просто префект римської провінції, а символ конфлікту між політичною доцільністю та етичною відповідальністю. Його постать резонує не тільки в релігійних наративах, а й у культурному дискурсі, від філософських трактатів до літератури й кінематографа.

Данило Ігнатенко

The post Понтій Пілат first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

У Євангелії від Матвія (27:16) Варавву описано як «відомого в’язня», у Марка (15:7) і Луки (23:19) — як учасника повстання, винного у вбивстві, а в Івана (18:40) — просто як розбійника. Спільною рисою є відсутність докладної інформації про його життя до чи після згаданої події, що перетворює Варавву на символ, відкритий до численних тлумачень.

Окремої уваги заслуговує аналіз імені Варавва. Згідно з арамейською етимологією, воно означає «син батька» (вар-абба) або навіть «син учителя» (вар-раббан), що могло свідчити про його походження з релігійного або лідерського середовища. Деякі давні джерела, зокрема Ориген, вказують на можливість того, що повне ім’я Варавви було Ісус Варавва. Якщо ця версія є достовірною, то вона надає додаткового драматизму сцені вибору перед Пілатом: народу пропонувалося звільнити одного з двох чоловіків на ім’я Ісус — одного, що проголошував царство любові й милосердя, та іншого — учасника насильницького спротиву окупантам. Такий паралелізм можна трактувати як глибоку теологічну алегорію про вибір між шляхом сили й революції та шляхом жертовності й спасіння.

Поява Варавви у кожному з Євангелій, попри короткість згадок, мала значний вплив на розвиток християнського розуміння провини за смерть Ісуса. У пізньоантичному й середньовічному християнстві сформувалася інтерпретація, згідно з якою саме єврейський народ колективно несе відповідальність за розп’яття Месії, що особливо підсилювалося цитатою з Матвія 27:25 — «Кров Його на нас і на дітях наших!». Цей фрагмент століттями використовувався як теологічне та емоційне виправдання антисемітизму, особливо в контексті релігійних переслідувань.

Богословське осмислення вибору натовпу

Факт вибору Варавви над Ісусом уособлює в євангельській теології глибинний антагонізм між земною владою та божественним спасінням. Сам акт вибору — між революціонером, що діє через насильство, і месією, який свідомо йде на хрест, — не є лише історичним епізодом, а має універсальне символічне значення. Багато християнських мислителів трактують його як екзистенційний вибір, що постає перед людством у всі часи: прийняти складний шлях духовного оновлення чи знову й знову обирати миттєве, але оманливе звільнення через силу.

У цій парадигмі Варавва перетворюється на дзеркало суспільних очікувань і страхів. Його звільнення — це не просто юридичний акт, а глибокий виклик релігійній свідомості: чи дійсно люди хочуть Месію, якого їм посилає Бог, чи вони шукають лише тих, хто відповідає їхнім уявленням про лідера, звільнення й справедливість. У цьому сенсі, Варавва — не лише історична постать, а метафора постійного вибору між вірою і страхом, між самопожертвою і політичною вигодою.

Данило Ігнатенко

The post Варавва в Новому Завіті: історичне значення, євангельські свідчення first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Хто такі апостоли? 

Апостоли — це 12 учнів, яких Ісус особисто обрав із числа своїх послідовників. Вони були свідками Його життя, смерті та воскресіння, а також отримали безпосереднє навчання від Нього. У Євангеліях від Матвія, Марка та Луки наводиться список цих 12 осіб: Петро, Андрій, Яків (син Зеведея), Іван, Філіп, Варфоломій, Матвій, Томас, Яків (син Алфея), Юда (або Тадей), Симон Кананій та Юда Іскаріот. Після зради Юди Іскаріота його місце зайняв Маттій, що підкреслює важливість числа 12, яке символізує 12 колін Ізраїлю.

Апостоли були не просто учнями, а людьми, які отримали особливі привілеї та обов’язки. Вони супроводжували Ісуса під час Його служіння, були свідками Його чудес, таких як Преображення та воскресіння доньки Яіра, і навіть пережили Його агонію в Гетсиманському саду. Троє з них — Петро, Яків та Іван — утворили внутрішнє коло, яке було найближчим до Ісуса.

Місія апостолів 

Основна місія апостолів полягала в тому, щоб стати свідками життя та воскресіння Ісуса Христа і поширювати Його вчення по всьому світу. Їхня діяльність почалася з проповіді про неминучість месіанського царства, а після воскресіння Христа вони стали ключовими фігурами в заснуванні християнської Церкви.

Апостоли отримали від Ісуса доручення і це вимагало від них великої відданості, мужності та віри, адже вони стикалися з переслідуваннями, труднощами та навіть смертю заради своєї віри.

Значення у християнстві 

Апостоли є мостом між земним служінням Ісуса Христа і поширенням християнства по всьому світу. Їхні свідчення та писання, які увійшли до Нового Завіту, стали основою християнської доктрини. Наприклад, апостол Павло, який не входив до числа 12, але також називається апостолом, зробив величезний внесок у розвиток християнської теології через свої послання.

Апостоли також символізують єдність і відновлення. Число 12, яке вони утворювали, вказує на відновлення 12 колін Ізраїлю, що підкреслює універсальність Божого задуму для всього людства.

Данило Ігнатенко

The post Хто такі апостоли? first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Історичний контекст 

Ісус народився близько 6–4 років до нашої ери у Віфлеємі, невеликому місті в Юдеї. Його життя припало на період римського панування, коли єврейський народ чекав на прихід Месії — обіцяного Богом визволителя, який поверне їм незалежність і відновить царство Давида. За свідченнями Євангелій, Ісус виріс у Назареті, де здобув освіту та вивчав священні тексти.

У віці близько 30 років Ісус почав своє публічне служіння, проповідуючи про Царство Боже, любов до ближнього, покаяння та прощення. Його вчення, наповнене парадоксами та глибокою мудрістю, привертало тисячі послідовників. Він здійснював чудеса, зцілював хворих і навіть воскрешав померлих, що зміцнювало віру людей у Його божественну природу.

Ім’я та титул 

Ім’я «Ісус» походить від єврейського імені Єшуа (або Йошуа), що означає «Бог — спасіння». За життя Його називали Ісусом із Назарету або Ісусом, сином Йосипа. Однак після Його смерті та воскресіння послідовники почали використовувати титул «Христос», який походить від грецького слова «christos» — перекладу єврейського «Машиах» (Месія). Цей титул вказував на те, що Ісуса вважали обіцяним Богом Помазанником, який прийшов, щоб виконати Божі обітниці.

У ранньохристиянських текстах, таких як листи апостола Павла, ім’я «Ісус Христос» стало вживатися як єдине ціле, що підкреслювало Його унікальну роль у плані спасіння людства.

Христологія: природа Ісуса 

Питання про природу Ісуса Христа стало центральним у християнській теології. Більшість християн вважають Його Втіленням Бога, Сином Божим, який прийшов на землю, щоб принести спасіння людству. Ця віра ґрунтується на текстах Нового Завіту, де Ісус називає себе «Сином Божим» (Івана 10:36).

Однак існують різні інтерпретації Його природи. Наприклад, деякі релігійні групи вважають Ісуса пророком або вчителем моралі, але не Богом. У ісламі Ісус (Іса) шанується як один із найважливіших пророків, але не визнається як Син Божий.

Смерть і воскресіння 

Одним із ключових моментів у житті Ісуса стала Його смерть на хресті. За свідченнями Євангелій, Він був засуджений до страти за звинуваченням у богохульстві та підбурюванні до повстання проти римської влади. Однак Його смерть не стала кінцем. Християни вірять, що Ісус воскрес на третій день, що підтверджує Його божественну природу та перемогу над смертю.

Сьогодні Ісус Христос залишається центральною фігурою для мільярдів людей по всьому світу. Його вчення про любов, милосердя та прощення продовжує надихати мільйони. Християнські церкви, засновані на Його вченні, стали важливими інститутами у культурі, освіті та благодійності.

Данило Ігнатенко

The post Ісус Христос: релігійний лідер, месія чи втілення Бога? first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Історичне коріння

Хрещення як ритуал має свої корені ще в юдаїзмі, де вода використовувалася для символічного очищення. У юдейській традиції ритуальне занурення у воду (міква) мало значення для освячення та підготовки до важливих подій. Ця практика була особливо важливою для есеїв, які використовували обряди очищення для духовного піднесення.

У християнстві хрещення набуло нового значення. Його започаткував Іван Хреститель, який хрестив людей у водах ріки Йордан, закликаючи до покаяння та підготовки до приходу Месії. Сам Ісус Христос прийняв хрещення від Івана, тим самим освятивши цей обряд.

Форми та ритуали хрещення

Хоча форми хрещення різняться між християнськими конфесіями, суть залишається незмінною. Хрещення завжди передбачає використання води та звернення до Трійці. Вода може використовуватися по-різному: повне занурення, обливання або нанесення крапель на голову. У ранній Церкві переважало повне занурення, яке символізувало смерть для гріха та воскресіння для нового життя.

Хрещення немовлят чи дорослих?

У ранньому християнстві хрещення приймали переважно дорослі, які свідомо обирали віру. Однак уже до II століття з’явилася практика хрещення немовлят, що викликало суперечки. Тертуліан, один із ранніх християнських богословів, виступав проти цієї практики, вважаючи, що хрещення має бути свідомим вибором. Проте згодом хрещення немовлят стало нормою в Східній і Західній Церквах.

Під час Реформації ставлення до хрещення немовлят залишилося незмінним у лютеран, реформованих і англікан. Однак радикальні реформатори, такі як анабаптисти, наполягали на тому, що хрещення має бути свідомим актом віри, і тому практикували хрещення лише дорослих. Сьогодні баптисти та інші протестантські групи продовжують цю традицію.

Таїнство символізує очищення від гріхів, примирення з Богом і вступ у нове життя. У хрещенні людина отримує благодать Святого Духа, яка допомагає їй у духовному зростанні. Це таїнство також підкреслює єдність з іншими віруючими, роблячи людину частиною церкви.

Данило Ігнатенко

The post Таїнство хрещення: вхід у християнську віру first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Основні напрями християнства

Християнство поділяється на кілька основних гілок:

Римо-католицька церква: найбільша християнська деномінація, яка підпорядковується Папі Римському. Католицька церква має розгалужену систему богослужінь, традицій та інституцій.

Східні православні церкви: одна з найдавніших гілок християнства, яка зберегла багато ранніх традицій і обрядів. Відокремлення від західного християнства сталося через суперечки щодо христології (вчення про природу Ісуса Христа) у V столітті.

Протестантські церкви: виникли в результаті Реформації в XVI столітті. Включають різні течії, такі як лютеранство, кальвінізм, баптизм, пресвітеріанство та багато інших. Протестантизм відзначається акцентом на особистій вірі та вивченні Біблії.

Релігійні рухи

Окрім основних гілок, у християнстві існують численні рухи, які часто виходять за межі конфесійних поділів:

П’ятидесятництво: рух, що акцентує увагу на духовних дарах Святого Духа, таких як зцілення та говоріння мовами.

Харизматичне християнство: поширений напрямок, який також надає великого значення діям Святого Духа.

Євангелізм: орієнтується на проповідь Євангелія та поширення християнських цінностей.

Фундаменталізм: рух, що наголошує на буквальному розумінні Біблії та збереженні традиційних християнських догматів.

Інтелектуальні прояви християнства

Християнство має багату інтелектуальну спадщину, яка охоплює філософські, богословські та етичні питання. Впродовж століть християнські мислителі розробляли вчення про Бога, природу Ісуса Христа, роль Святого Духа та відносини між вірою і розумом. Ці питання стали основою для багатьох інституцій та університетів, які продовжують розвивати релігійну думку.

Християнство у світі

Християнство є однією з найвпливовіших релігій у світі. Його поширення охоплює всі континенти, і воно має великий вплив на культуру, мистецтво, політику та суспільне життя. Місіонерська діяльність сприяла розповсюдженню християнських цінностей серед багатьох народів.

Попри історичні суперечки, сучасні християнські церкви все більше прагнуть до діалогу та співпраці. Екуменічний рух спрямований на подолання розбіжностей між конфесіями та створення умов для єдності християн. Християнство також розвиває діалог з іншими світовими релігіями, такими як іслам, буддизм та юдаїзм, з метою сприяння миру та взаєморозумінню.

Данило Ігнатенко

The post Коротко про християнство first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Символізм

У ранньому християнстві, особливо після імператора Костянтина Великого, хрест сприймався як символ перемоги. Християнські мислителі, такі як Отці Церкви, розглядали його як космічний знак, що охоплює чотири сторони світу: ширину, довжину, висоту і глибину (Ефесянам 3:18). Він символізував царське панування Христа над усім творінням.

Спочатку зображення розп’яття уникали, зосереджуючись на життєствердному образі Воскреслого Христа. Реалістичні сцени страждань та смерті з’явилися пізніше, поступово набуваючи центрального місця в іконографії.

Типи зображень розп’яття

У мистецтві християнських церков сформувались два основні типи зображень розп’ятого Христа:

Східний тип — Христос зображений живим, з відкритими очима, одягнений у довгу туніку (колобій). Його Божественна природа підкреслюється навіть у момент страждань.

Західний тип — Христос оголений, за винятком набедреної пов’язки. Цей підхід акцентує увагу на Його людських стражданнях та смертній природі.

Приклади східного типу можна знайти в мініатюрах Євангелія Рабули (VI століття) та фресках у Санта-Марія Антиква (Рим). Західний тип представлений такими пам’ятками, як слонова шкатулка з Британського музею та дерев’яні панелі Санта-Сабіни.

Розвиток іконографії розп’яття в мистецтві

До IX століття художники почали підкреслювати реалістичні аспекти страждань Ісуса. На Сході боротьба з іконоборством призвела до прийняття образів мертвого Христа, що стало противагою надмірному акцентуванню на Його Божественності. Водночас Східна Церква зберегла сильну огиду до скульптур у круглій формі, тоді як Західна Церква охоче використовувала об’ємні зображення.

Західні митці поступово акцентували увагу на агонії Христа. Наприклад, романські розп’яття часто зображували Христа в короні, але в готичному мистецтві це місце зайняв терновий вінець. Вершиною драматичних зображень є розп’яття на Ізенгаймському вівтарі Матіаса Грюневальда (1512–1515 рр.), яке вражає жахливою деталізацією страждань Спасителя.

Новітні образи Христа на хресті

У XX і XXI століттях з’явилися нові підходи до зображення розп’яття. Одним із них є образ Christus Rex (Христос Цар), де Христос зображений коронованим і одягненим як цар та священик. Такий підхід підкреслює Його перемогу над смертю та стражданнями, мінімізуючи їх зображення.

Західний підхід, зокрема з періоду св. Августина, зосереджувався на суб’єктивному та особистісному сприйнятті хреста. Він символізує не тільки страждання Спасителя, але й розраду для людей, що шукають спокуту своїх гріхів та втіху в труднощах життя. Хрест залишається могутнім знаком божественного милосердя, любові та надії.

Данило Ігнатенко

The post Значення хреста у християнстві first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Звісно, що висновки робити поки рано, але скоріш за все майбутній скандал неминучий. В промо ролику ми бачимо небагато, тільки як Ісус Христос встає з хреста, ламає його, а потім з двома автоматами вершить свій суд. Зважаючи на те, що Іса є останнім пророком перед Мухаммедом  в ісламі, а християни вважають його Сином Божим, скандал може розгорітися.

Почуття віруючих образити легко. Ми спостерігали за мітингами проти фільмів Дена Брауна, карикатур на Діву Марію, заборону книгу Салмадіна Рушді та ін.

The post Ісус Христос з автоматами в новому фільмі «Залізне небо: Наступна раса» (Iron Sky: The Coming Race) може образити почуття віруючих (відео) first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Ретельні напрацювання професора, виходячи з позиції оригінальності Туринського артефакту, випливають точні антропометричні дані Христа. Згідно з результатами напрацювань встановлено, що  Ісус «був людиною надзвичайної краси» та високої статури. Ріст близько 180 см зросту з чітко окресленим царським виразом обличчя.

Окрім деталізованих досліджень  фізичних характеристик Ісуса Христа, професор Фоджі зміг власними очима побачити усю тяжкість завданих Сину Божому в період великих страждань заради спасіння усього людства. Уважно проаналізувавши Плащаницю, можна побачити 370 ран від бичування, не враховуючи рани на боках, що були на тілі, однак не виявлені неозброєним оком. Таким чином, специфіка  тривимірної  реконструкція дозволила відобразити, що в момент смерті людина Плащаниці провисає вправо і його праве плече було вивихнутим  «досить серйозно, що травмувало нерви , – зауважує падуанський доктор.

Нагадаємо, що за офіційною позицією Римо-католицької церкви, артефакт Туринської Плащаниці є оригінальною матерією, у яку був загорнутий Син Божий Ісус Христос після своїх страждань. Згідно з легендарними відомостями, Плащаниця була таємно вивезеною з Єрусалиму і згадується в історичних хроніках близько 1360 року у єпархії Труа (Франція). Згодом починаючи з 1578 року, матерія була перенесена до північної Італії у м. Турин.

На основі тривалих наукових напрацювань доктора Фанті випливають чимало фактів, які дають підставу вважати Туринську Плащаницю справжнім оригіналом.

The post Італійський вчений встановив точні антропометричні дані Ісуса Христа first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

«… і дам Вам нове серце, і нового духа дам у ваше нутро, викину камінне серце з вашого тіла і дам вам серце з плоті»

Слово Боже!

Благодать Вам і мир від нашого Господа і Спаса Нашого Христа Ісуса! Улюблені, Бог настільки любить людину, що не залишає її ніколи самотньою у її власному житті. Впродовж багатьох століть філософська думка деїзму у Франції, Англії та Німеччині переконувала, що Бог – це такий собі Великий годинникар, який створив існуючий світ, проте не втручається у життя людину. Бог деїзму,  – це такий собі батько, що після народження дитини залишає її і забуває про неї і не бажає в подальшому мати спілкування з нею. Образ такого Бога вкорінився у серцях багатьох людей, усі часів та народів.

Адже погляньмо: багато людей стверджують, що коли Бог надто далеко в космосі, або блукає величезними просторами наших галактик, здається, що Він не може чути людину. Ба більше того: в такому випадку  з людини знімається уся відповідальність за усі її дії, і вона здійснює усе, що їй заманеться. Адже перед ким тоді нести відповідальність, коли Бог настільки далеко?Хочу сказати наперед, що Бог звертаючись до людини через діяльне та животворне Слово Боже бажає ані через примус, ні через почуття власної вини, ні через людські потреби та прохання, а просто через бажання та турботу Творця  піклуватись про нас, дбати про нас та любити.

Людська допитливість та цікавість ніколи не мала меж: якщо у світі все так погано, де ж тоді Бог? Як Бог може дивитись, коли у нас в Україні така неспокійна ситуація на сході, а людські імперські засади беруть угору? Де ж тоді Бог?

Найперше, потрібно кожному усвідомити, що цими запитаннями, людина перекладає усю свою вину на Бога, щоб уникнути людині власної, особистої відповідальності перед ним. Гріх людини так спотворив людське серце та життя, що викрав у неї щастя, любов та мир. Гріховне – це те, що насправді шукає людина XXIстоліття та усіх часів. Її «его» не знає аніяких меж; воно просто поширюється, немов ракові клітини. Людський егоїзм шукає свого і тільки себе. Багато релігієзнавчих наукових підручників описують людину, як духовну істоту, в середині якої завжди існує прагнення та намір тягнусь до чого світлого та доброго. Це те, що людина назвала «богошуканням» і означає пошук чогось духовного в її житті. Так це чи ні – завжди залишиться, улюблені, запитанням, подібно до філософської проблеми «першоналачала», або, як кажуть в народі «курки чи яйця». Якщо уважно проаналізувати усю сукупність бажань людини, усе її єство, то шукає у формі доброго, світлого, навіть божественного, виключно себе і тільки себе. Людина прагне любові, добра, але виключно крізь себе, і часто не на користь ближнього.

Чомусь людина знає, як творити добро, але не творить. Така людина рада від ближнього тільки отримувати, а не віддавати. Усі світські насолоди, пожадливості, одним словом гріх – усе і тільки для себе улюбленого. Така собі релігія позитивного бога. І такому богові, на привелкикий жаль, частина людей сьогодні служать і вірять.  Хіба ж це не те, що лежить в основі філософії «Нью Ейдж»? Якого такого «позитивного бога» крізь себе, свого духовного потенціалу всередині намагається осягнути людина? Скажу, що грішна людина, яка не прагне розкаяння своїх гріхів все життя живе так. Нехай вона і стверджує, що не сповідує сучасну синкретичну езотерику чи «Нью Ейдж», але не залежно від форми, не змінюється зміст! Так, як часто не змінюється людське життя.

Скільки старань, зусиль та намагань людина прикладає, щоб її життя змінювалось у ліпшу сторону. Вона часто вважає, що певні автотренінги, кодування змінять життя її на сто вісімдесят градусів. Але ж ні. Сьогодні популярними в сучасному світі стають прагнення змінити самих себе через езотерику, вчення Ошо, що заполонили розум сучасного покоління, медитації «Харе Крішна», і в чому завгодно. Адепти таких вчень схильні вважати, що їм стає дуже добре, вони відчувають лише позитив та щастя. Можливо і відчувають. Але тільки до того моменту, доки в їх життя не приходять  не такі нові, як старі тривоги та хвилювання, хвороби та розчарування у чомусь. І часто, отой екстатичний позитив, ейфорія та щастя відходить на задній план.

Людина хоче випробувати все. І про цьому саме те, у чому не має присутності Бога, в чому Бога ніколи воістину не існувало споконвіків.

Що ж тоді змінить людське життя? Людина, яка через Святого Духа усвідомлює потребу в прощенні гріхів бажає своє життя привести у належний стан, щоб в дійсності правдиво любити Бога та свого ближнього.

Однак, наскільки це можливо, і Хто зможе людині допомогти, щоб вона відчула усю турботу та теплоту Творця?

Відповідь на це запитання свого часу отримав посланець Божий – пророк Єзекиїль, що жив у Єрусалимі приблизно в 593 – 571 рр. до Р.Х. Часи, які припали для стародавнього Ізраїлю були не простими. Вавилонський цар Навуходоносор поклав кінець існуванню Іудейської державності. Важко. Адже потрібно все зберігати: культуру, мову, побут, традиції, і що найголовніше – віру в Бога серед безбожної язичницької держави. І люди, які щиро вірили у Господа, зберегли усе. Але серед євреїв панував неспокій. Люди були розчаровані, в життя перейшов розпач та зневіра.

Час, який переживає схід України також непростий. Та й чи лише стурбований схід? Думаю, що це тривожить усю громадськість. Часто можна почути такі вислови, як «окупація», «сепаратизм», і все, що пов’язане з принципом «розділяй і володарюй»

. Улюблені, Господь до нашого серця також сьогодні задає одне запитання, чи раптом хто не стоїть за окупацією нашого серця та розуму?

Святе Письмо іменем Господнім запевняє кожного, що саме наш Творець і Бог наш Ісус Христос більше нашого серця знає. Бог бачить серце кожного українця, представників інших національностей та країн, які щоденно моляться за спокій та мир у нашому краї. Адже Господь часів пророка Даниїла побачив серце Даниїла і вавилонського царя Валтасара, сина окупанта Навуходоносора, що пішов на Ізраїль. Валтасара, який понадіявсь на свою потужну імперію, армію, фортеці та мури. Та й більше того – дозволив влаштувати собі бенкет використавши срібні та золоті чаші зі святилища храму.

Горде і зухвале серце, чи не так? Разом зі своїми жінками та наложницями, Валтасар впивався вином і прославляв своїх ідолів, доки не з’явилась кисть руки, що сама по собі могла писати якийсь текст. І лише пророк Даниїл, на якому була міць та рамено Господнє, зміг цей напис розтлумачити і сказати, що через горде та зарозуміле серце Валтасара, царство Вавилонське буде розділене між мідіянами та персами. І усе сталось за одну ніч. І замість нього вже був не вавилонський, а перський цар Дарій. Ось так відбувається з тими, хто в своїй зухвалості йде проти Господа і Його Заповідей. Тому Бог безпосередньо бачить кожну людину. І Його погляди, Його принципи і дії, як в часи Старого Заповіту, Євангелії, і донині залишаються незмінними!

Людина часто дивиться на зовнішнє, Господь же дивиться на серце людини.  І якщо в душу та розум людина допускає також і духовну окупацію, порушників її миру та спокою; коли в її серце потрапляє гріх, то мир Божий, спасіння Боже починає ігноруватись людиною. Усе, що Бог пропонуватиме людині, вона відкидатиме це! Чому? Гріх. І ще раз гріх, що означає розділення Бога з людиною, коли її прагнення та бажання стають абсолютно не дотичними до бажань Божих. Тоді все людське життя перетворюється у служіння самому собі, яке швидко вичерпується. Але ж дорогі брати та сестри, дорогі читачі, як бути при цьому з людським серцем?

Бог, Він як Лікар, духовний кардіолог бажає не лише оглянути, але й змінити серце людини! У євангелії від св. Луки наш Господь Ісус навчає, що лише хворі, знедолені гріхом потребують спасіння та прощення.  Він, який зціляв хворих, воскрешав померлих, зможе і нині зцілити та воскресити до нового життя кожну людину. При цьому будь які кодування та тренінги стануть малоефективними та безрезультатними. Чоловіку розслабленому в Капернаумі Ісус зцілив найперше духовні рани та недоліки словами: «Прощаються тобі гріхи», що так обурило фарисеїв та вчителів Закону. Він простив його гріхи і змінив його життя як фізичне так і духовне. «Хто ж може прощати гріхи, як не Бог?», – міркували собі фарисеї.

Вірне запитання. Дійсно, ніхто окрім Господа. Щоб змінилось людське життя необхідне Господнє прощення наших гріхів. І невже Будда,Ошо, чи будь хто інший здатен це зробити, або тим кумирами цього світу, які обрали собі люди для поклоніння? Авжеж ні. Та й останні потребували того ж! Бо жодна медитація, психопрактика не змінить людське життя і не змінить серця людини.Так, можливо подібні психологічні практики допоможуть людині самозаспокоїтись, але в жодному випадку не дати «нове серце» та «нове життя».

Лише в Ісусі, який помер за наші гріхи і «ранами Його ми зцілились» дає справжній мир, втіху та спокій. Він робить нас новими людьми і словами пророка Єзекиїля дійсно дає «нове серце» і «нове життя».  Св. Апостол Павло у другому листі до коринтян каже: «Хто у Христі, той творіння нове. Стародавнє минуло – тепер усе нове». Нове у Христі – це абсолютно нова людина. Не оновлена версія чогось старого, як у комп’ютерній програмі, а повністю, абсолютно нова людина!

Свого часу Адам та Єва пішли проти Бога, проігнорувавши Господні повідомлення. Вони вирішили йти своїми шляхами та дорогами. І увесь цей шлях  пожинаємо і ми сьогодні. Вибір Адама не вирізнявся б від нашого вибору. Будучи в Едемському саду, ми зробили б теж саме. Можливо, хтось зможе заперечити сказавши, що це не так. Якщо це було б так, то чому людина сьогодні при наявній альтернативі обрати щось – завжди обирає гріх? Чому? Людина, як би усе прикро не звучало, але обирає, як кажуть «гірше з кращого». Саме тому сьогодні стільки зла у світі і всього недоброго.

Однак, є Блага звістка для спраглого за Богом серця! Христос полюбив кожного грішника! Так, полюбив, як батько любить свого сина.

А тепер я бажаю звернутись до кожного читача зокрема. Можливо Ти відчуваєш, що гріх томить твою душу. Ти бачиш, можливо, що поряд складною ситуацією в країні, складним є і твоє життя. Ти бачиш, можливо, що твоє подружжя розвалюється, справи пішли донизу, і в твоє життя прийшла духовна окупація. Усі твої спроби ти вважаєш безрезультатними. Автотренінги не допомагають, знайомства, зв’язки також. Пам’ятай: задля тебе ще за тисячі (!!!) років до твого народження Ісус вирішив померти за тебе, щоб ти мав вічне життя і радість з Богом. Звернись до нього в молитві, і Він вийде тобі назустріч!

Втратив сьогодні радість? Шукай її в Ісусі!

Втратив мир?  Любов? Пам’ятай: Господь небайдужий до Тебе!

Він бажає дати кожній людині нове серце та нове життя!

А мир Божий, що вище усякого розуму нехай прибуде з Вами у Христі Ісусі!

Благодать зо всіма Вами! Амінь.

Євген Распопов

The post Нове серце у Христі Ісусі first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.