Нова Гранада наприкінці XVIII століття

У XVIII столітті віце-королівство Нова Гранада було одним із ключових володінь Іспанської імперії в Америці. До його складу входили території сучасних Колумбії, Панами, Венесуели та Еквадору. Колоніальна адміністрація прагнула максимально збільшити прибутки від своїх американських володінь, що призводило до постійного посилення податкового тиску.

Особливо активно ці процеси відбувалися в межах Бурбонських реформ, які проводилися іспанською короною у XVIII столітті. Влада намагалася зробити управління колоніями ефективнішим, однак нові заходи часто викликали невдоволення місцевого населення.

Причини повстання

Наприкінці 1780 року іспанська адміністрація запровадила нові податки на тютюн, а також підвищила окремі виборчі та торговельні збори. Для селян, ремісників і дрібних торговців це означало ще більше фінансове навантаження.

Економічні труднощі стали лише одним із чинників невдоволення. Населення також обурювали численні адміністративні зловживання, привілейоване становище чиновників, які прибували з Іспанії, та обмежені можливості місцевих креолів брати участь в управлінні колонією.

Саме сукупність економічних і політичних проблем створила підґрунтя для масштабного народного виступу.

Початок повстання в Сокорро

Повстання розпочалося в місті Сокорро, яке нині розташоване на території Колумбії. Однією з його символічних постатей стала Мануела Бельтран — жінка, яка відкрито виступила проти нових податкових указів.

Саме її протест став сигналом до масових виступів місцевого населення. Незабаром заворушення швидко поширилися на сусідні міста й охопили значну частину території на північ від Боготи.

До руху почали приєднуватися тисячі селян, ремісників, дрібних торговців і навіть представників місцевої еліти.

Хто підтримував Комунеро?

Особливістю повстання стало те, що воно об’єднало представників різних соціальних груп.

Основну силу становили:

• селяни;
• ремісники;
• дрібні землевласники;
• метиси;
• частина індіанського населення.

До протесту також приєдналися окремі представники креольської еліти — нащадки іспанців, які народилися в Америці. Вони були незадоволені тим, що найважливіші адміністративні посади майже завжди займали чиновники, призначені безпосередньо з Іспанії.

Саме ця незвична коаліція зробила рух надзвичайно масовим.

Вимоги повстанців

Повстанці виступали не лише проти нових податків. Їхня програма містила значно ширші політичні й соціальні вимоги.

Серед головних були:

• скасування нових податкових зборів;
• захист земель корінного індіанського населення;
• зменшення економічного тиску на селян;
• призначення більшої кількості креолів на адміністративні посади;
• обмеження свавілля колоніальних чиновників.

Водночас повстанці не закликали до відокремлення від Іспанської імперії. Навпаки, вони заявляли про свою вірність монарху, звинувачуючи у проблемах насамперед місцеву адміністрацію.

Їхнім головним гаслом стали слова:

«Хай живе король, і геть поганий уряд!»
¡Viva el rey y muera el mal gobierno!

Саме цей лозунг добре відображав характер руху, який прагнув реформ, а не незалежності.

Похід на Боготу

Навесні 1781 року велика армія повстанців вирушила до столиці віце-королівства — Боготи. Їхньою метою було змусити колоніальну адміністрацію виконати висунуті вимоги.

Ситуація для іспанської влади стала настільки небезпечною, що чиновники вирішили піти на переговори.

4 червня 1781 року представники колоніальної адміністрації погодилися виконати більшість вимог повсталих. Здавалося, що конфлікт завершився мирним шляхом.

Переконавшись у досягненні успіху, значна частина селянських загонів повернулася додому.

Іспанська влада змінює свою позицію

Після того як основні сили Комунеро розійшлися, колоніальна адміністрація різко змінила свою політику.

Віце-король офіційно скасував усі поступки, зроблені під час переговорів. Тим часом із прибережних районів були підтягнуті додаткові війська, які розпочали систематичне придушення повстання.

Іспанська влада поступово відновила контроль над регіоном.

Репресії проти повстанців

Після повернення урядових військ розпочалися арешти учасників повстання.

Особливо болючим ударом стала поведінка частини креольської еліти. Деякі її представники, які спочатку підтримували протест, після відновлення контролю з боку Іспанії почали співпрацювати з владою та навіть повідомляли про керівників руху.

До кампанії придушення активно долучилося і католицьке духовенство, окремі представники якого засуджували повстанців із церковних кафедр та погрожували їм Божою карою за непокору владі.

Багато керівників руху були заарештовані й страчені.

Хосе Антоніо Галан — останній лідер опору

Однією з найяскравіших постатей повстання став Хосе Антоніо Галан — метис і селянський ватажок.

На відміну від багатьох інших керівників, він не погодився припинити боротьбу після обіцянок колоніальної адміністрації. Галан намагався організувати новий похід на Боготу, сподіваючись відновити повстання.

Проте його плани були зірвані. Після арешту він був засуджений до страти.

30 січня 1782 року Хосе Антоніо Галана повісили. Його смерть фактично поклала край організованому опору Комунеро.

Передвісник незалежності чи боротьба за реформи?

Історики часто порівнюють Повстання Комунеро з повстанням Тупака Амару II у Перу, яке відбулося майже одночасно та також було придушене іспанською владою.

Обидва виступи нерідко називають передвісниками майбутніх війн за незалежність Латинської Америки. Проте між ними та революціями початку XIX століття існує важлива різниця.

Комунеро не ставили за мету створення незалежної держави. Вони прагнули реформувати колоніальне управління, усунути несправедливість у податковій системі та забезпечити ширшу участь місцевого населення в управлінні Новою Гранадою.

Данило Ігнатенко

The post Повстання Комунеро (1780–1781): народний протест, що став передвісником боротьби за незалежність Колумбії first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.