У 1509 році домініканські богослови Кельна на чолі з Йоганнесом Пфефферкорном домоглися указу імператора Максиміліана I про знищення єврейських книг, які вважалися ворожими християнству. Йшлося передусім про талмудичну та рабиністичну літературу. Рейхлін рішуче виступив проти цього рішення, обґрунтовуючи необхідність збереження єврейських текстів як важливого джерела для наукового пізнання Біблії, історії та мовознавства.

Позиція Рейхліна викликала гостру реакцію з боку домініканців. У 1513 році інквізитор Якоб Гохстратен ініціював судовий процес проти гуманіста, звинувачуючи його в єресі. У відповідь Рейхлін звернувся безпосередньо до Папи Лева X, що надало конфлікту загальноєвропейського масштабу. Суперечка швидко вийшла за межі особистого процесу й перетворилася на символічне протистояння між новою гуманістичною наукою та консервативною теологією.

Більшість провідних гуманістів Європи стала на бік Рейхліна. У 1516 році папська комісія офіційно виправдала його від звинувачень у єресі, визнавши легітимність наукового вивчення єврейських джерел. Цей конфлікт надихнув появу сатиричного памфлету «Листи невідомих людей», у якому молоді гуманісти висміяли схоластичну обмеженість опонентів Рейхліна.

Попри важливість цієї перемоги, інтерес до справи Рейхліна невдовзі поступився місцем подіям, пов’язаним із виступом Мартіна Лютера. Хоча позиція гуманіста об’єктивно сприяла формуванню інтелектуального клімату Реформації, сам Рейхлін залишався вірним Римо-католицькій церкві та дистанціювався від радикальних реформаторів, включно зі своїм племінником Філіпом Меланхтоном.

Данило Ігнатенко

The post Справа Рейхліна та єврейська література: гуманістичний конфлікт епохи Реформації first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Справжні вчення альбігойців відомі дуже обмежено: джерела про них здебільшого походять від опонентів – католицьких хроністів та інквізиторів. Відомо, що вони виступали проти корупції духовенства й утворили антисвященицьку опозицію до Римської церкви. Їхні проповідники та аскети, яких називали bons hommes («добрі люди») або bons chrеtiens («добрі християни»), проповідували просте та суворе життя, що приваблювало широкі верстви населення.

Рух набув сили ще на початку XI століття й отримав підтримку частини південної французької знаті, не оминувши герцога Аквітанії Вільгельма IX. Попри засудження на церковних соборах, катарські громади продовжували зростати. На початку XIII століття папа Інокентій III спершу намагався здійснити їх мирне навернення, яке виявилося невдалим, тож у 1209 році організував Альбігойський хрестовий похід. Ця кривава різанина перетворилася на війну між північною та південною французькою знаттю й призвела до занепаду провансальської культури.

Паризький договір 1229 року остаточно позбавив незалежності князівства Півдня Франції. Водночас єресь катарів не була одразу викорінена, але поступово була знищена діяльністю інквізиції у XIII–XIV століттях.

Данило Ігнатенко

The post Хто такі альбігойці? first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

У 1252 році Папа Інокентій IV офіційно дозволив застосовувати тортури для допиту затятих єретиків, що сприяло жорстокості судових процесів. Відомим прикладом такої жорстокості стало переслідування Тамплієрів у 1307 році. Інквізиція успішно знищила дуалістичну єресь, яка мала великий вплив на південь Франції і північ Італії до початку XIV століття. Перемога над катарами була не лише наслідком судових процесів, а й активної пастирської діяльності жебрацьких монаших орденів.

Організаційно інквізиція діяла за певними процедурами: після оголошення періоду для добровільних зізнань інквізитор формував список підозрюваних, яких викликав до трибуналу. Відсутність на суді вважалася доказом вини, а судові засідання проходили без адвокатів для обвинувачених. Зазвичай обвинувачені не знали, які саме звинувачення їм висувають, що обмежувало їхні шанси на захист. Вироки винесли публічно на sermo generalis — проповіді, після чого застосовували покарання.

Інквізиція використовувала два типи в’язниць, де працювали миряни: murus largus — відкритого типу з відносною свободою для ув’язнених, та murus strictus — строгого режиму з утриманням у кайданах. Тих, хто відмовлявся зректися єресі, передавали світській владі для страти, зазвичай через спалення на вогнищі, але такі випадки були відносно рідкісними, оскільки основною метою інквізиторів було навернення єретиків до Церкви.

У пізньому Середньовіччі інквізиція втратила свою центральну роль, хоча продовжувала розглядати справи про нові дисидентські рухи — вальденсів, спіритуалістичних францисканців, містичних сект, а також обвинувачення у чаклунстві. Варто зазначити, що найбільш масштабні релігійні рухи XV століття, такі як лолларди в Англії та гусити в Богемії, не підпадали під юрисдикцію інквізиції.

Інквізиція, хоча й не мала повної автономії та значною мірою покладалася на світську владу для здійснення арештів, виконання вироків і фінансування своєї діяльності, все ж стала важливим інструментом церковного впливу.

Данило Ігнатенко

The post Інквізиція в Середньовіччі first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Народжений у Пізі, Галілей походив із родини, де цінувалося інтелектуальне життя: його батько, Вінченцо Галілей, був музикантом і теоретиком. У 1581 році Галілей вступив до Пізанського університету, де мав вивчати медицину, але швидко захопився математикою. Це рішення стало визначальним — він перейшов від традиційної схоластичної освіти до дослідницької діяльності у сфері фізики та механіки.

Покинувши університет, не отримавши ступеня у 1585 році, він почав викладати математику приватно. У цей період ним було розроблено гідростатичні терези для точного зважування тіл. Перші спроби аналізу руху відзначалися орієнтацією на архімедівську традицію, що протистояла арістотелівській концепції.

Вивчення механіки: рух, падіння, інерція

Галілей викладав у Пізанському університеті з 1589 року. Саме тут він, згідно з описами його біографа Вівіані, проводив експерименти з падінням тіл з Пізанської вежі, щоб емпірично спростувати твердження Арістотеля про залежність швидкості падіння від маси.

У рукописі «Про рух» він запропонував нове розуміння механіки: рух тіл розглядався з точки зору сили, інерції та опору, а не як природне прагнення тіла до його «природного місця», як в Арістотеля. Його математичний підхід до траєкторії снаряда як параболи та встановлення залежності між часом і пройденою відстанню заклали основи класичної механіки.

Падуанський період

У 1592 році Галілей отримав посаду в Падуанському університеті, одному з провідних наукових центрів того часу. Попри вищу зарплату, фінансові труднощі змусили його брати платних студентів і виготовляти прилади, зокрема пропорційний циркуль — інструмент для інженерних і військових розрахунків.

Його побут залишався нестабільним: він жив із Мариною Гамба, з якою мав трьох дітей, але не одружувався. Паралельно з викладацькою діяльністю він продовжував експериментальні дослідження з механіки, що остаточно утвердили нове бачення фізичних процесів у термінах кількісної аналітики.

Астрономічні відкриття і конфлікт з Церквою

1609 року Галілей дізнався про появу в Нідерландах телескопа. Він створив вдосконалену версію приладу та спрямовував його на небо. Серед його спостережень: фази Венери, чотири супутники Юпітера, гористість Місяця та структура Чумацького Шляху. Ці результати не лише підтримували геліоцентричну модель Коперника, але й прямо суперечили уявленням Птолемея та церковним догмам.

Однак підтримка геліоцентризму виявилася небезпечною. 1616 року йому заборонили пропагувати теорію Коперника, а після публікації діалогу «Діалог про дві найголовніші світові системи» (1632), який висміював геоцентризм, Галілея викликали до Риму. У 1633 році він постав перед інквізицією, відмовився від своїх поглядів і був засуджений до домашнього арешту, в якому провів останні роки життя.

Формування наукового методу

Галілей став однією з перших фігур, які систематично поєднали спостереження, експеримент і математичне моделювання. Його твердження про те, що «книга природи написана мовою математики», свідчило про розрив з античною традицією словесних пояснень природних явищ. Саме він перетворив експеримент з ілюстративного прийому на головний критерій істинності фізичних теорій.

Хоча його відкриття не відразу були визнані, вплив Галілея на науку став вирішальним. Його підхід був продовжений у працях Декарта, Гюйгенса, Ньютона та інших.

Данило Ігнатенко

The post Галілео Галілей first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Провокативну ідею, яка на думку багатьох очевидців може стати підставою міжконфесійних непорозумінь, втілив російський митець Микола Поліський. В період святкування Масляної разом з командою творчих ініціаторів, зібрав з гілок бутафорний арт об’єкт, що нагадає в готичному стилі католицький храм в арт-парку “Нікола-Лінивий”, що у Росії.

На думку митця-провокатора, задум створити подібне далеко не означав вбивати кіл у стосунках з католицькою церквою. Батафорна про вокативна споруда стала спробою «спалити цю середньовічну традицію, яка підтримує фіскальство і боротьбу з інакомисленням».

В даній роботі відбулась, на думку автора, художня проекція спалити інквізицію, і далеко не храм.  «Богохульства по відношенню до релігії тут немає», -запевняє художник Поліський в інтерв’ю, опублікованому в понеділок у російській періодиці «Московський комсомолець».

Художник зазначив, що споруда лише нагадує церкву, але не є нею за фактом відсутності хрестів на шпилях. Поліський зауважив, що  будь яка призначена культова споруда стає храмом лише після процедури освячення, чого не спостерігалось під час святкування Масляної.

Микола Поліський розповів, що він з однодумцями з початку січня прагнув втілити художній задум ідею концепції «полум’яної готики» з дерев’яного сміття, добуваючи його з дозволу лісників, однак навіть не очікував такої бурхливої ​​реакції на перформанс, передає «Інтерфакс».

The post Аутодафе по-російськи: бутафорний макет католицької церкви спалили у Калузькій області first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.