Довгий час лихоманка Зіка вважалася відносно нешкідливою інфекцією, що викликала легкі симптоми і рідко призводила до ускладнень. Проте з початку XXI століття вона набула статусу серйозної загрози для громадського здоров’я у зв’язку з поширенням за межами Африки й Азії та підтвердженим зв’язком із важкими неврологічними ураженнями у новонароджених.

Шляхи передачі

Основним переносником вірусу є комарі роду Aedes, зокрема Aedes aegypti та Aedes albopictus. Вірус циркулює між людьми та комахами, проте антитіла до нього виявлені й у багатьох інших тварин, включаючи ссавців. Окрім укусів комарів, передача можлива внутрішньоутробно від матері до плода, статевим шляхом, а також через переливання крові.

Клінічні прояви

Симптоми виникають лише у 20–25 % інфікованих осіб і зазвичай з’являються через 3–12 днів після зараження. Хвороба триває близько тижня. Найхарактернішими симптомами є висип, підвищення температури до субфебрильних показників, біль у суглобах і м’язах, головний біль та кон’юнктивіт. Висип зазвичай починається на обличчі або тулубі й поступово поширюється. Деякі пацієнти скаржаться на втрату апетиту, діарею чи блювання.

Більшість випадків протікає легко, смертність є дуже низькою. Однак під час великих епідемій початку XXI століття було доведено, що вірус Зіка здатен спричиняти синдром Гійєна-Барре у дорослих та мікроцефалію у новонароджених. Уражені діти часто мають затримки розвитку, що проявляються в перші роки життя.

Діагностика та лікування

Через подібність симптомів лихоманку Зіка легко сплутати з іншими тропічними інфекціями, зокрема денге чи чикунгунья. Точна діагностика здійснюється лабораторними методами. Найнадійнішим вважається виявлення вірусної РНК за допомогою зворотної транскрипції-полімеразної ланцюгової реакції (ЗТ-ПЛР). Однак цей метод ефективний лише в перші п’ять днів від початку симптомів. У подальшому застосовується серологічне тестування, хоча воно може давати хибні результати через перехресні реакції з антитілами до інших флавівірусів.

Специфічного лікування не існує. Медична допомога обмежується підтримувальною терапією: зниженням температури, зменшенням болю, достатнім споживанням рідини. Профілактика включає захист від укусів комарів — використання репелентів, захисного одягу, москітних сіток, а також знищення місць розмноження комарів у стоячій воді.

Спалахи та глобальне поширення

Протягом другої половини XX століття лихоманка Зіка траплялася лише спорадично в Африці та Азії. Ситуація змінилася 2007 року, коли вірус спричинив масовий спалах на острові Яп (Мікронезія), де захворіло близько трьох чвертей місцевого населення.

У 2013–2014 роках інфекція охопила Французьку Полінезію, викликавши десятки тисяч випадків і різке зростання синдрому Гійєна-Барре. Згодом вірус поширився в Океанії та Америці. Найбільш відомий спалах стався в Бразилії 2015 року. Він збігся зі значним збільшенням кількості випадків мікроцефалії у новонароджених.

На початку 2016 року вірус був зареєстрований у багатьох країнах Америки, включно з Бразилією, Пуерто-Рико та Мексикою. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) оголосила надзвичайну ситуацію в сфері охорони здоров’я, що має міжнародне значення. Хоча вже в листопаді 2016 року надзвичайний стан було знято, вірус Зіка й досі розглядається як небезпечна інфекція, що потребує постійного контролю.

Данило Ігнатенко

The post Лихоманка Зіка first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.