Гуманітарний аспект індійської політики

У березні 1971 року пакистанська армія розпочала масштабну операцію проти населення Східного Пакистану. Внаслідок військових дій, масових репресій та гуманітарної катастрофи мільйони людей були змушені залишити свої домівки.

Основний потік біженців прямував до Індії. Протягом кількох місяців індійські прикордонні штати зіткнулися з безпрецедентною міграційною кризою. За різними оцінками, на територію Індії прибули близько десяти мільйонів біженців. Для держави це стало величезним економічним і соціальним викликом.

Індіра Ганді неодноразово наголошувала, що Індія не могла залишатися байдужою до трагедії бенгальського населення. Вона стверджувала, що втручання було продиктоване насамперед гуманітарними міркуваннями. За її словами, міжнародна спільнота недостатньо реагувала на події у Східному Пакистані, тому Індія була змушена діяти самостійно.

У книзі британського письменника Дом Мораес «Пані Ганді» прем’єр-міністр підкреслювала, що її країна не могла спостерігати за масовими стражданнями цивільного населення та залишатися осторонь.

Криза біженців як питання національної безпеки

Попри гуманітарну риторику, для Індії проблема біженців мала також безпосередній безпековий вимір. Масове переселення людей створювало значне навантаження на інфраструктуру, економіку та систему державного управління прикордонних регіонів.

Індійські політичні та військові керівники дедалі більше сприймали кризу як потенційну загрозу національній безпеці. Велика кількість переміщених осіб вимагала фінансових ресурсів, продовольства, житла та медичного забезпечення. Крім того, тривале існування такого становища могло призвести до соціальної нестабільності всередині країни.

У цих умовах ліквідація причин біженської кризи стала одним із головних пріоритетів індійської зовнішньої політики. Незалежність Бангладеш розглядалася як найефективніший спосіб забезпечити повернення біженців додому та стабілізувати ситуацію на кордоні.

Геополітичні розрахунки Індії

Багато дослідників вважають, що індійське керівництво бачило у кризі не лише загрозу, а й можливість зміцнити свої позиції в Південній Азії.

Індійський учений Онкар Марвах у своїй праці про військове втручання Індії у Східний Пакистан охарактеризував події 1971 року як приклад відкритого застосування військової сили для досягнення чітко визначених політичних і безпекових цілей.

Для Нью-Делі поява незалежного Бангладеш означала кардинальну зміну регіонального балансу. Пакистан втрачав свою східну частину, а разом із нею значну частину населення та економічного потенціалу. Таким чином один із головних суперників Індії в регіоні суттєво слабшав. Крім того, незалежний Бангладеш потенційно міг стати дружньою державою, що сприяло б формуванню більш сприятливого стратегічного середовища навколо індійських кордонів.

Холодна війна та міжнародний контекст

Події 1971 року відбувалися в умовах глобального протистояння між двома наддержавами — Сполученими Штатами та Радянським Союзом. Конфлікт у Південній Азії швидко набув міжнародного значення.

Пакистан підтримував тісні відносини зі США та Китаєм. Водночас Індія у серпні 1971 року підписала договір про дружбу і співробітництво з Радянським Союзом, що забезпечило їй важливу дипломатичну підтримку.

У розсекречених американських документах зазначалося, що Індіра Ганді розглядала війну як можливість зміцнити міжнародний статус Індії. Вона була переконана, що перемога дозволить її країні стати провідною силою Південної Азії та посилить її вплив на регіональні процеси.

Геополітична ситуація також створювала умови для реалізації ширших зовнішньополітичних цілей Індії. Нью-Делі прагнув продемонструвати здатність самостійно формувати регіональний порядок без втручання зовнішніх держав.

Очікування демократичних змін у Пакистані

Індійське керівництво вважало, що поразка Пакистану може мати далекосяжні політичні наслідки. На думку Індіри Ганді, військова невдача здатна послабити позиції військових кіл у Пакистані та сприяти переходу країни до демократичнішої форми правління. Такі розрахунки були частиною ширшого бачення майбутнього регіону, у якому демократичні держави могли б забезпечити більшу стабільність і передбачуваність міжнародних відносин.

Хоча ці очікування реалізувалися лише частково, падіння військового режиму після війни дійсно стало одним із важливих наслідків конфлікту.

Військова операція та її результати

На початку грудня 1971 року Індія офіційно вступила у війну проти Пакистану. Індійські збройні сили діяли одночасно на західному та східному фронтах, проте головний удар був спрямований саме на Східний Пакистан.

Завдяки ефективній координації з бійцями визвольного руху «Мукті Бахіні» індійські війська швидко просувалися до столиці регіону — міста Дакка. Уже 16 грудня 1971 року пакистанські сили капітулювали.

Результатом війни стало створення незалежної держави Бангладеш, що стало однією з найзначніших геополітичних змін у регіоні після деколонізації.

Данило Ігнатенко

The post Стратегічне втручання Індії у Визвольну війну Бангладеш 1971 року first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Гасло конгрегації можна окреслити коротко: «служіння тим, кого не бачить світ». Життя сестер було сповнене аскези: вони жили на пожертви, часто у тих самих умовах, що й ті, кому допомагають. Їхні оселі та притулки ставали місцем останнього прихистку для сиріт, безпритульних, людей з інвалідністю, прокажених, хворих на ВІЛ/СНІД та смертельно безсилих.

Одним із перших центрів став Нірмал Хрідай — «Дім чистих серцем», заснований у 1952 році. Тут люди з невиліковними хворобами отримували не лише медичну допомогу, а й можливість померти з гідністю. Інші проєкти, як-от Шанті Нагар («Місто миру»), стали притулком для людей із хворобою Гансена (проказа). Орден відкривав школи, медичні пункти, центри харчування й притулки для дітей, розширюючи свою діяльність далеко за межі Індії.

До початку XXI століття конгрегація налічувала понад 5000 сестер у 130 країнах світу. Їхня діяльність підтримується не лише Церквою, а й численними благодійниками, урядами та міжнародними фондами. Саме завдяки цьому глобальному служінню Мати Тереза здобула Нобелівську премію миру (1979), а після смерті була канонізована Папою Франциском у 2016 році.

Проте, як і будь-який масштабний гуманітарний рух, Місіонерки Милосердя не уникли критики. Деякі журналісти та колишні волонтери звинувачували орден у низькому рівні медичного обслуговування, відсутності належної гігієни або навіть у таємних хрещеннях помираючих індусів та мусульман.

Критика також стосувалася позиції ордену щодо абортів і контрацепції, адже сестри дотримуються суворого католицького вчення. Та для Матері Терези та її послідовниць питання віри ніколи не було предметом політики — воно залишалося глибоко особистим актом любові до Бога через ближнього.

Данило Ігнатенко

The post Місіонерки Милосердя: служіння людству first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

У 1928 році юна Агнес залишила дім і вирушила до Ірландії, щоб вступити до Сестер Лорето. Уже через кілька тижнів вона відплила до Індії, де почала викладати у школі в Калькутті. Своє ім’я «Тереза» вона обрала на честь святої Терези з Лізьє — символу смирення та «малого шляху» служіння Богові через прості справи любові.

У 1946 році під час поїздки до Дарджилінгу сестра Тереза пережила внутрішнє одкровення, яке сама називала «покликанням у покликанні». Вона відчула, що Бог кличе її залишити комфорт стін монастиря й піти до найбідніших — туди, де людське життя майже втратило цінність.

Так почалася її нова місія. У 1948 році вона заснувала орден Місіонерок Милосердя, яка згодом стала символом безкорисливої любові. Її черниці носили простий білий сарі з блакитною смугою — знак чистоти, смирення й миру. Мати Тереза заснувала «Домівку чистих серцем», де люди, покинуті й приречені на смерть, могли померти гідно.

Протягом десятиліть її орден розрісся до сотень центрів у понад 90 країнах світу, допомагаючи безпритульним, хворим, дітям і людям похилого віку. Під її керівництвом виникли школи, притулки, лікарні та осередки допомоги в зонах стихійних лих.

Її діяльність не залишилася непоміченою: у 1962 році уряд Індії нагородив її орденом Падма Шрі, а в 1979 році вона отримала Нобелівську премію миру.

Після її смерті у 1997 році світ дізнався про іншу, глибоко людську сторону її духовності. У 2007 році були опубліковані її листи, які розкрили роки внутрішньої тиші — стан, який богослови назвали «темною ніччю душі». Протягом десятиліть Мати Тереза не відчувала Божої присутності, але не припиняла вірити, діяти й любити. Її страждання стало частиною її служіння — участю у Христових муках, у тиші, яку вона вважала випробуванням віри.

Мати Тереза померла у Калькутті 5 вересня 1997 року. Уже через два роки після її смерті розпочався процес беатифікації, і в 2003 році Папа Іван Павло II проголосив її блаженною. 4 вересня 2016 року Папа Франциск канонізував її як святу Терезу з Калькутти.

«Не всі ми можемо робити великі справи, але ми можемо робити малі справи з великою любов’ю», — говорила вона.

Данило Ігнатенко

The post Мати Тереза: коротка біографія first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Історичні корені свята Холі

Історія Холі сягає глибоко в індуїстську міфологію та пов’язана з кількома легендами. Однією з найвідоміших є історія про царя демонів Хіраньякашіпу та його сина Прахладу. Хіраньякашіпу, який володів даром безсмертя, став тираном і вимагав, щоб усі поклонялися йому як богу. Однак його син Прахлада залишився вірним Вішну, одному з головних божеств індуїзму.

Розгніваний Хіраньякашіпу наказав своїй сестрі Голіці вбити Прахладу. Голіка, яка мала дар негоріння, взяла хлопця на руки та увійшла у вогонь. Однак, завдяки втручанню Вішну, Прахлада залишився неушкодженим, а Голіка згоріла. Ця подія символізує перемогу добра над злом. На честь цього в ніч перед Холі запалюють великі багаття, які називають “Холіка Дахан”.

Інша легенда пов’язує Холі з божеством Крішною та його коханою Радгою. Крішна, чия шкіра мала темно-синій відтінок, заздрив світлому кольору обличчя Радги. У ігрищі він розфарбував її обличчя кольорами, що стало початком традиції обливання кольоровою водою та кидання порошків. Ця історія підкреслює грайливий характер свята та його зв’язок із любов’ю та радістю.

Традиції та звичаї Холі

Холі – це свято, яке об’єднує людей. Незалежно від віку, статі, касти чи соціального статусу, усі стають рівними під час святкування. Основна традиція – це гра кольорами. Учасники обсипають один одного барвистими порошками, які називаються “гулал”, та обливають кольоровою водою. Ці порошки традиційно виготовлялися з природних матеріалів, таких як куркума, сандал та пелюстки квітів, але сьогодні часто використовуються синтетичні барвники.

Напередодні Холі люди збираються навколо багаття, щоб відзначити перемогу добра над злом. Цей ритуал називається “Холіка Дахан”. У день свята вулиці міст і сіл перетворюються на яскраві калейдоскопи кольорів, а атмосфера наповнюється музикою, танцями та сміхом.

Холі – це не лише релігійне свято, а й культурний феномен, який вийшов за межі Індії. У багатьох країнах світу проводяться фестивалі на честь Холі, де люди різних національностей та культур збираються разом, щоб відчути дух єдності та радості.

Свято також має екологічний аспект. У зв’язку зі зростанням обізнаності про шкоду синтетичних барвників, багато людей повертаються до використання натуральних кольорових порошків, що робить свято безпечнішим для здоров’я та навколишнього середовища.

Данило Ігнатенко

The post Холі: фестиваль кольорів – історія, традиції та значення свята в індуїзмі first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Храм Махабодхі пов’язаний із подією, яка стала поворотним моментом у історії буддизму — досягненням Просвітлення Будди (Бодхі). За переказами, саме під деревом Бодхі, що росте поруч із храмом, Сіддхартха Гаутама досягнув стану просвітлення близько 2500 років тому. Це місце стало центром паломництва для буддистів з усього світу.

Перший храм на цьому місці був побудований імператором Ашокою, який правив у III столітті до нашої ери. Ашока, один із найвідоміших прихильників буддизму, зробив величезний внесок у поширення цієї релігії. Він встановив кам’яну плиту, відому як Ваджрасана («діамантовий трон»), яка позначає точне місце, де сидів Будда під час медитації.

Сучасний храм, який ми бачимо сьогодні, був побудований у V–VI століттях нашої ери. Він є одним із найстаріших зразків цегляної архітектури в Індії та вважається шедевром давньоіндійського будівництва.

Архітектурні особливості храму

Храм Махабодхі вражає своєю величчю та деталізацією. Його висота становить 55 метрів, а пірамідальна шікхара (вежа) складається з кількох ярусів, прикрашених нішами, арками та тонкими гравюрами. Чотири менші вежі, розташовані по кутах основної споруди, увінчані куполами у вигляді парасольок, що символізує священність місця.

Всередині храму знаходиться святиня зі статуєю Будди, виконаною з жовтого пісковика. Статуя, укладена у скляну капсулу, зображує Будду в момент досягнення просвітлення.

Навколо храму розташовані численні архітектурні елементи, які підкреслюють його значення. Кам’яні поручні, прикрашені різьбленими орнаментами, оточують храм і дерево Бодхі. Поруч із храмом також знаходиться один із стовпів Ашоки, на якому вигравірувані його едикти та філософські вчення.

Дерево Бодхі та Ваджрасана

Дерево Бодхі, що росте на території храму, є нащадком того самого дерева, під яким медитував Будда. Воно вважається символом життя, мудрості та духовного пробудження. Паломники з усього світу приходять сюди, щоб помедитувати під його гілками та відчути зв’язок із духовною спадщиною Будди.

Ваджрасана, або «діамантовий трон», є іншим важливим об’єктом для шанування. Ця кам’яна плита, встановлена Ашокою, символізує місце, де Будда досяг просвітлення. Вона вважається одним із найсвятіших місць у буддизмі.

Культурне та релігійне значення

Храм Махабодхі є не лише архітектурним шедевром, але й духовним центром для мільйонів буддистів. Щороку тисячі паломників відвідують Бодх-Гая, щоб взяти участь у медитаціях, церемоніях та фестивалях. Найважливішим з них є свято Бодхі-День, яке відзначається на честь просвітлення Будди.

Данило Ігнатенко

The post Храм Махабодхі: історія, архітектура та значення для буддизму first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Історичне походження терміну

Термін «каста» походить від латинського слова «castus», що означає «цнотливий» або «чистий». Вперше його використали португальські колонізатори в XVI столітті для опису соціальної структури індуїстських суспільств у західній та південно-західній Індії. Португальці помітили, що ці групи практикують взаємне виключення, зокрема в питаннях харчування та шлюбів, щоб зберегти соціальну дистанцію. Згодом термін «casta» поширився в англійській та інших європейських мовах, ставши основним для опису цієї унікальної соціальної системи.

Значення кастової системи

Кастова система є важливим елементом культурної та соціальної ідентичності в Південній Азії. Вона визначає не лише професійну діяльність, але й соціальний статус, права та обов’язки кожного члена суспільства. Касти ієрархічно організовані: від найвищих (наприклад, брахмани — священики та вчені) до найнижчих (шудри — слуги та робітники). Найнижчі касти традиційно стикаються з дискримінацією та обмеженнями.

Каста в сучасному суспільстві

Хоча кастова система юридично скасована в Індії з моменту здобуття незалежності в 1947 році, її вплив залишається значним, особливо в сільській місцевості. Соціальна ідентичність, пов’язана з кастою, продовжує впливати на освіту, працевлаштування та шлюбні відносини. Уряд Індії вживає заходів для боротьби з дискримінацією, зокрема через систему квот для представників нижчих каст у навчальних закладах та державних установах.

Данило Ігнатенко

The post Каста: значення, історія та роль у традиційних суспільствах Південної Азії first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Життя та побут

Вони живуть у невеликих поселеннях, розкиданих по схилах пагорбів Нілгірі. Їхні будинки, побудовані на дерев’яному каркасі, вкриті соломою та мають характерну арочну форму даху. Такі житла ідеально пристосовані до місцевого клімату та відображають глибокий зв’язок племені з природою.

Основою економіки племені є скотарство, зокрема розведення бізонів. Молочні продукти, такі як масло та сир, є важливою частиною їхнього раціону, а також предметом торгівлі з іншими племенами Нілгірі, зокрема Baḍaga та Kota. Вони також відомі своїми виробами з тростини та бамбука, які вони обмінюють на зерно, тканини, інструменти та кераміку.

Релігія та ритуали: культ бізонів

Релігійне життя тода тісно пов’язане з їхніми стадами бізонів. Бізони вважаються священними, і майже кожна діяльність, пов’язана з молоком, супроводжується спеціальними ритуалами. Від доїння до збивання масла – кожен процес має свої обряди, які виконуються з великою уважністю до деталей.

Одним із найважливіших ритуалів є посвячення молочарів-жреців, які відіграють ключову роль у духовному житті племені. Також велике значення мають похоронні обряди, під час яких складаються та виконуються складні поетичні пісні, що нагадують про зв’язок тода з їхніми священними тваринами.

Соціальна структура: поліандрія та традиції

Соціальна структура відрізняється своєю унікальністю. Поліандрія, коли одна жінка може мати кілька чоловіків (зазвичай братів), є досить поширеною практикою. Ця традиція відображає специфічний підхід до сімейних відносин та розподілу обов’язків у племені. Коли жінка тода вагітніє, один із її чоловіків урочисто дарує їй іграшковий лук і стріли, символізуючи таким чином своє батьківство.

Незважаючи на свою ізольованість вони стикаються з серйозними викликами, пов’язаними зі змінами у їхньому природному середовищі. Частина їхніх пасовищ була оброблена іншими народами, що призвело до зменшення стад бізонів. Це загрожує не лише економічному благополуччю племені, але й їхній культурній ідентичності, яка тісно пов’язана з цими тваринами.

Данило Ігнатенко

The post Плем’я тода: традиції, культура та виклики сучасності first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Історія

Аскетизм бере свій початок у прагненні людини досягти різноманітних ідеалів. Спочатку аскетичні практики були тісно пов’язані з фізичною підготовкою та досягненням майстерності. У Стародавній Греції, наприклад, атлети, які готувалися до Олімпійських ігор, вдавалися до суворих тренувань, відмовляючись від звичайних задоволень і витримуючи важкі фізичні випробування. Цей «спортивний аскесис» був спрямований на досягнення ідеальної фізичної форми та перемоги у змаганнях.

Аналогічні практики існували і серед воїнів. Стародавні ізраїльтяни, наприклад, утримувалися від статевих стосунків перед битвою, щоб зберегти фізичну та емоційну силу. Таким чином, аскетизм спочатку був пов’язаний із фізичною підготовкою та дисципліною, які дозволяли досягти високого рівня майстерності у конкретній діяльності.

Однак з часом концепція аскетизму розширилася. Вона почала охоплювати не лише фізичну, а й розумову, моральну та духовну сфери. У Стародавній Греції аскетизм став інструментом для розвитку інтелектуальних здібностей. Софісти, мандрівні вчителі та філософи, використовували аскетичні практики для досягнення мудрості та розумової досконалості. Це свідчило про зміну акцентів: від фізичного тренування до внутрішнього самовдосконалення.

Аскетизм у філософії та релігії

Філософські школи Стародавньої Греції, такі як стоїки, розглядали аскетизм як засіб для досягнення контролю над емоціями та бажаннями. Вони вважали, що людина може стати вільною, лише придушивши свої нижчі інстинкти та зосередившись на розумовій та моральній дисципліні. Стоїки вірили, що аскетизм допомагає досягти внутрішнього спокою та незворушності, які є ознаками мудрості.

У релігійному контексті аскетизм набув ще глибшого значення. У християнстві, індуїзмі, буддизмі та інших релігіях аскетичні практики стали шляхом до духовного просвітлення та звільнення від матеріальних прив’язаностей. Християнські аскети, наприклад, відмовлялися від мирських благ, щоб зосередитися на молитві та служінні Богу. У буддизмі аскетизм є частиною шляху до досягнення нірвани, звільнення від страждань та циклів переродження.

Однією з ключових причин популярності аскетизму в релігійних традиціях було бажання подолати гріх та досягти ритуальної чистоти. Багато релігій вважали, що тілесні бажання та пристрасті є перешкодою для духовного зростання.

У християнстві аскетизм став способом боротьби з гріхом та спокутою. Відмова від мирських задоволень розглядалася як спосіб наблизитися до Бога та досягти спасіння. Аскетичні практики, такі як піст, молитва та самотність, стали невід’ємною частиною життя монахів та святих.

У сучасному світі аскетизм не втратив своєї актуальності. Хоча його форми можуть змінюватися, суть залишається незмінною: це шлях до внутрішньої свободи, дисципліни та духовного зростання.

Данило Ігнатенко

The post Витоки аскетизму first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Основні принципи

Основою джайнізму є концепція ахімси — ненасильства або незаподіяння шкоди всім живим істотам. Цей принцип пронизує всі аспекти життя джайнів, від повсякденних звичок до духовних практик. Ахімса не обмежується лише фізичним ненасильством; вона також включає уникнення емоційної та психологічної шкоди. Для джайнів кожна жива істота має душу, і тому будь-яка форма насильства вважається перешкодою на шляху до духовного очищення.

Назва релігії походить від санскритського дієслова «ji», що означає «перемагати». Це стосується внутрішньої боротьби, яку джайни ведуть проти своїх пристрастей та тілесних бажань. Ті, хто досягає просвітлення, називаються «Джина» (Переможці), а їхні послідовники — «Джайни» (Послідовники Переможців). Він також відомий своїм акцентом на аскетизмі, який вважається необхідним для досягнення звільнення душі від циклів народження та смерті (сансари).

Історія та поширення джайнізму

Релігія має давню історію, яка сягає тисячоліть. Його засновником вважається «Магавіра», останній із 24 духовних наставників, який жив у VI столітті до нашої ери. Він вдосконалив і систематизував вчення джайнізму, зробивши його доступним для широких мас.

Незважаючи на те, що джайнізм залишається переважно індійською релігією, у XX та XXI століттях він почав поширюватися за межі Індії завдяки міграції джайнів до країн Заходу, зокрема до США, Канади та Великобританії. За оцінками, у світі налічується понад 6 мільйонів джайнів, більшість із яких проживають в Індії.

Філософія та практики

Джайнізм пропонує своїм послідовникам суворий кодекс поведінки, який включає п’ять основних обітниць:

1. Ахімса — ненасильство.
2. Сат’я — правдивість.
3. Астейя — неприсвоєння чужого.
4. Брахмачар’я — цнотливість.
5. Апаріграха — відмова від матеріальних прив’язаностей.

Джайни також практикують медитацію, аскетизм і вегетаріанство, що допомагає їм мінімізувати шкоду для інших живих істот. Вони вірять у концепцію карми, згідно з якою всі дії людини впливають на її майбутнє переродження. Щоб звільнитися від карми, джайни прагнуть досягти стану кевала-джняни (всезнання) та мокші (звільнення).

У світі, де насильство та конфлікти залишаються актуальними проблемами, принципи джайнізму пропонують альтернативний шлях до гармонії та миру.

Данило Ігнатенко

The post Коротко про джайнізм first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Приблизно в II-IV столітті до нашої ери виникла філософська дисципліна йога. В цей період знаходимо писемний текст Йога сутри від Патанджалі. Філософська йога проіснувала недовго, а йогічні практики продовжують існувати і зараз. Серед них популярні: крія йога, кундаліні йога, мантра йога, Сахаджа йога, йога нідра. Дослідники виділяють: раджу йогу, карму йогу, бхакті йогу, джняну йогу.

Раджа (королівська) йога – це містичний шлях для надзвичайного розвитку психіки (в більшості випадків ігноруючи тіло). Раджа йогами, або раджа йогинами були індійські мислителі: Рамакрішна, Свамі Вівекананда, Шрі Ауробіндо,  та ін. Карма йога (йога діяння) – це спосіб життя, який полягає в  тому, щоб в своїй спеціальності діяти безкорисно. Джнана йога (йога знання) – це правильне знання тіла і духу. Бхакті йога (йога любові) – це релігійна практика, яка полягає в служінні людям і особистому Богові, поширена в індуїзмі.

Хатха йога – це психо-фізична практика, яка виникла в Індії і поширилася всім світом. В цій школі існують йогічні трактати: «Хатха йога прадіпіка», «Гхеранда самхіта», «Шива Самхіта». Про йогу, як містичний шлях чи філософію згадував філософ Артур Шопенгауер. Про неї писали езотерики: Олена Блаватська, Рудольф Штайнер, Ані Безант та ін. Йогу, як унікальну психо-фізичну практику для оздоровлення, вдосконалення тіла, досягнення довголіття презентували Заходу учні індійського йога Тірумалая Крішнамачарьї.

Хатха йога не вимагає целібат (заборона вступати в сексуальні зв’язки), не заохочує залишатися аскетом на все життя, йти в гори, медитувати довгі роки в печері. Студенти Крішнамачарьї: Індра Деві, Паттабхі Джойс, Айенгар – зробили  хатху йогу популярною в світі. Ці троє прожили більше 90 років. Вони перегнали по живучості всіх містиків. Перша померла, коли їй було 102 роки (2002 р.), другий – загинув, як йому виповнилося 93 рік (2009 р.) Останній дожив до 95 років (відійшов в 2014 р).

Йога критикується різними релігійними фанатиками. Насправді хатха йога є одним з кращим методів для оздоровлення, хорошого настрою, людського вдосконалення, довголіття. Асани (йогічні пози), пранаяма (дихальні вправи) – стали невід’ємними частинами в фітнесі, бойовому мистецтві, спорті  і т. д. Оздоровлюючий вплив  такої йоги на людський організм доведений  науковцями. Йога – це дійсно унікальний подарунок від Індії всім людям будь-якої національності та релігії.

The post Коротко про Йогу first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Як вказують відомості вищезгаданої організації, починаючи від обмеження та дискримінації і завершуючи актами вандалізму і застосування фізичного насилля – це те, що спільно переживають мусульмани та християни від рук індуїстських фанатиків, які усю перспективу індійського буття навертають до епохи стародавньої історії.

«Звинувачувати християн у тяжких злочинах – це новий тренд», – відзначили в організації «Persecution Relief».

Як зазначає інформаційний ресурс «Седмица», за результатами дослідження релігійної свободи міжнародної організації «The Open Doors», у 2017 році, можливих фактів нападів, фізичного насилля над християнами збільшилось у два рази порівняно з позаминулим роком.  Згідно статичних даних, у минулому році було зафіксовано 736 випадків насилля та дискримінації, в той час як у 2016 лише 348.

Збільшення кількості проявів агресії викликано серед іншого тим, що індуїстські фанатики трактують християнських носіїв релігійної віри як ворогів держави, сказано на порталі «Седмица». Наприклад, місцева поліція цуралась допомоги християнській меншості через релігійну ідентичність. Такі ж випадки стосуються і надання як медичної так і домедичної допомоги.

У кожному із зафіксованих випадків дискримінаці християни інформували поліцію про релігійну нетерпимість, дискримінацію або осквернення святих місць.

Минулого року, у 24-х з 29 індійських штатів були зафіксовані випадки переслідування християн.

Напади на християн і мусульман значно збільшилися після приходу до влади лідера індуського релігійного фанатика Нарендри Моди у 2014 році, що представляв «Індійську народну партію».  В результаті кардинальних політичних змін, законодавчі ініціативи парламентарів Індії привели до  радикалізації індуїстських настроїв, узурпації влади та систематичного порушення демократичних прав та свобод Індії.

Однак, загострена ситуація не виглядає песимістично. У штатах Нагаланд, Мізорам і Мегхалая більшість індійського населення належить до християнства, і у виборах до народного парламенту 2019 року існують усі шанси виправити критичну ситуацію.

The post У Індії систематично порушуються права релігійних меншин first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.