Французьке проникнення до В’єтнаму розпочалося ще в XIX столітті. До кінця століття французи встановили контроль над значною частиною Індокитаю, створивши колоніальну систему, до якої входили В’єтнам, Камбоджа та Лаос. Під час Другої світової війни ситуація змінилася: французька влада була ослаблена, а японська окупація підірвала старий колоніальний порядок. Після капітуляції Японії у 1945 році в’єтнамський націоналістичний і комуністичний рух на чолі з Хо Ши Міном скористався ситуацією та проголосив незалежність В’єтнаму 2 вересня 1945 року.

Франція не погодилася остаточно відмовитися від своїх позицій. Переговори не змогли усунути суперечності, і в 1946 році розпочалася Перша Індокитайська війна. В’єтмінь, очолюваний Хо Ши Міном, зробив ставку на затяжну війну, поєднуючи партизанські дії з поступовим створенням регулярних військ. Французи, маючи перевагу в озброєнні та авіації, намагалися зберегти контроль над територією, але поступово втрачали ініціативу.

Дьєнб’єнфу і поразка Франції

Переломним моментом стала битва при Дьєнб’єнфу в 1954 році. Французьке командування створило укріплений табір у віддаленій долині на північному заході В’єтнаму, розраховуючи змусити сили В’єтміню прийняти генеральну битву. Проте в’єтнамці змогли оточити французькі позиції та доставити в гори артилерію, яку французьке командування не очікувало побачити в такій кількості.

Після багатотижневих боїв французький гарнізон капітулював 7 травня 1954 року. Поразка мала величезне політичне значення. Франція втратила можливість продовжувати війну на колишніх умовах, а міжнародні переговори привели до Женевських угод. В’єтнам тимчасово поділили приблизно по 17-й паралелі: на півночі встановилася влада комуністичного уряду, тоді як на півдні сформувалася держава, орієнтована на підтримку Заходу.

Передбачалося, що поділ буде тимчасовим і згодом відбудуться загальні вибори щодо майбутнього країни. Однак цього не сталося. В’єтнам поступово перетворився на одну з головних арен холодної війни.

В’єтнамська війна

У Південному В’єтнамі посилювався рух комуністичних повстанців, яких підтримували сили Північного В’єтнаму. Для Сполучених Штатів це було частиною ширшої боротьби проти поширення комунізму в Азії. Американська допомога Південному В’єтнаму поступово збільшувалася, а в середині 1960-х років США безпосередньо вступили у війну великими військовими силами.

Американська армія мала величезну перевагу в авіації, артилерії та техніці, але противник використовував партизанську тактику, складну систему укриттів, мережу постачання та добре пристосовувався до місцевості. Війна стала виснажливою для всіх її учасників. Масовані бомбардування, наземні операції та бойові дії поширилися далеко за межі Південного В’єтнаму.

У 1973 році було укладено Паризьку мирну угоду, після чого американські війська почали залишати В’єтнам. Проте війна між Північчю та Півднем продовжилася. Навесні 1975 року північнов’єтнамські сили розпочали масштабний наступ. 30 квітня впав Сайгон, а уряд Південного В’єтнаму припинив існування. 2 липня 1976 року країну офіційно об’єднали в Соціалістичну Республіку В’єтнам.

Камбоджа: війна, переворот і Червоні кхмери

Камбоджа розвивалася за власним сценарієм, хоча події у В’єтнамі дедалі сильніше впливали на неї. Країна перебувала під французьким протекторатом з 1863 року, а незалежність здобула в 1953 році під керівництвом принца Нородома Сіанука. Він намагався дотримуватися нейтралітету, хоча поступово дозволив комуністичним силам використовувати віддалені райони країни.

У березні 1970 року Сіанука було усунуто в результаті перевороту. Новий уряд опинився в конфлікті з комуністами, відомими як Червоні кхмери. У травні того ж року американські та південнов’єтнамські війська ввійшли до Камбоджі, намагаючись знищити бази комуністичних сил поблизу кордону з В’єтнамом.

Війна дедалі сильніше руйнувала країну. США проводили масштабні бомбардування камбоджійської території, намагаючись перешкодити діяльності комуністів. Проте ці дії не змогли зупинити Червоних кхмерів. 17 квітня 1975 року вони захопили Пномпень. Розпочався один із найтрагічніших періодів в історії Камбоджі.

Лаос і боротьба за контроль над країною

Лаос також став частиною регіонального протистояння. Після завершення французького панування країна неодноразово переживала політичні кризи. У 1962 році було створено коаліційний уряд, до якого увійшли праві сили, нейтралісти та представники комуністичного руху Патет Лао.

Однак домовленість не принесла тривалого миру. Різні сили продовжували боротися за контроль над віддаленими районами країни, а Лаос дедалі сильніше втягувало у війну у В’єтнамі. Його територією проходили важливі маршрути постачання, тому країна стала одним із театрів таємної й відкритої військової боротьби.

Після падіння Південного В’єтнаму в 1975 році співвідношення сил у регіоні різко змінилося. Патет Лао, маючи підтримку Північного В’єтнаму, встановив контроль над Лаосом. У грудні 1975 року було проголошено Лаоську Народно-Демократичну Республіку.

Один конфлікт — три різні долі

Індокитайські війни змінили карту Південно-Східної Азії. В’єтнам об’єднався під владою комуністичного уряду, Лаос також став комуністичною державою, а Камбоджа пережила радикальну революцію Червоних кхмерів, яка принесла країні масові репресії та загибель величезної кількості людей.

У січні 1979 року в’єтнамські війська вторглися до Камбоджі та повалили режим Червоних кхмерів. На його місці було встановлено уряд, який спирався на підтримку В’єтнаму. Таким чином, навіть після завершення В’єтнамської війни військові конфлікти в Індокитаї не припинилися одразу.

Історія Індокитайських воєн показує, наскільки тісно в XX столітті перепліталися національно-визвольні рухи та глобальна геополітика. Для в’єтнамців боротьба розпочиналася як боротьба за незалежність від колоніальної держави, але згодом стала частиною холодної війни. Для США це була спроба стримати поширення комунізму, тоді як для Китаю та Радянського Союзу регіон мав важливе стратегічне значення.

До 1975 року старий колоніальний порядок в Індокитаї остаточно зник. Але ціною його падіння стали десятиліття війни, величезні людські втрати, руйнування міст і сіл та глибокі політичні травми, наслідки яких країни регіону відчували ще багато років.

Данило Ігнатенко  

The post Індокитайські війни — історія конфліктів у В’єтнамі, Лаосі та Камбоджі first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Прийняття Тонкінської резолюції фактично надало президенту США право вести війну без офіційного оголошення її Конгресом. Внаслідок цього конфлікт, який до того часу залишався переважно громадянською війною між Північним і Південним В’єтнамом, перетворився на один із наймасштабніших міжнародних конфліктів епохи Холодної війни.

Криза в Південному В’єтнамі після падіння режиму Дьєма

Після усунення та загибелі президента Нго Дінь Дьєм у 1963 році політична ситуація в Південному В’єтнамі стрімко погіршувалася. Американське керівництво сподівалося, що ліквідація непопулярного режиму сприятиме стабілізації країни та консолідації антикомуністичних сил. Проте ці очікування не виправдалися.

У Сайгоні відбувалися постійні політичні кризи, військові перевороти та боротьба між генералами за владу. Уже в січні 1964 року керівництво країною перейшло до генерала Нгуєн Ханя, однак і його режим не зміг забезпечити стабільність. Тим часом сили В’єтконгу значно посилили свої позиції в сільських районах. Комуністичні партизани контролювали дедалі більшу територію та успішно підривали авторитет уряду Південного В’єтнаму.

Ханой готується до масштабного наступу

У керівництві Північного В’єтнаму панувала впевненість, що перемога вже близька. Лідери на чолі з Хо Ши Мін ухвалили рішення значно збільшити військову підтримку боротьби на Півдні.

Через територію Лаосу активно розвивалася знаменита стежка Хо Ши Міна — складна транспортна система, яка поступово перетворилася на мережу сучасних доріг та логістичних маршрутів. Через неї на південь перекидалися зброя, боєприпаси, продовольство та підрозділи Народна армія В’єтнаму.

Важливу роль відігравала підтримка з боку комуністичних держав. Мао Цзедун пообіцяв надати значні обсяги військової допомоги. Одночасно допомогу Ханою почав збільшувати і СРСР, незважаючи на погіршення відносин між Москвою та Пекіном.

Американські плани ударів по Північному В’єтнаму

На тлі погіршення ситуації американське керівництво дедалі більше схилялося до необхідності прямого тиску на Північний В’єтнам.

Ще до серпня 1964 року американські військові радники брали участь у таємних операціях. Вони допомагали організовувати морські рейди, диверсійні місії та висадку агентів на території Північного В’єтнаму. Однак результати цих дій були обмеженими.

До літа 1964 року в Пентагоні вже існували плани нанесення повітряних ударів по стратегічних об’єктах Північного В’єтнаму. Передбачалося, що бомбардування змусять Ханой скоротити підтримку комуністичних сил на Півдні.

Водночас частина радників президента Джонсона пропонувала заздалегідь отримати від Конгресу широкі повноваження для військових дій у Південно-Східній Азії. Сам Джонсон не поспішав із таким кроком через наближення президентських виборів.

Інцидент з есмінцем «Меддокс»

2 серпня 1964 року американський есмінець USS Maddox («Меддокс») здійснював розвідувальне патрулювання в Тонкінській затоці біля узбережжя Північного В’єтнаму.

Напередодні південнов’єтнамські сили провели таємні атаки на острови Хон Ме та Хон Ньєу. У Ханої могли припустити, що американський корабель був пов’язаний із цими операціями.

У результаті три північнов’єтнамські торпедні катери атакували «Меддокс». Американський корабель відкрив вогонь у відповідь, а літаки з авіаносця, що перебував неподалік, підтримали його з повітря.

Бій завершився без втрат для американського корабля. Катери Північного В’єтнаму були змушені відступити, а сам інцидент став предметом гострих дипломатичних суперечок.

Загадкова друга атака

Після першого зіткнення президент Джонсон наказав продовжити патрулювання. До «Меддокса» приєднався інший американський есмінець — USS Turner Joy.

У ніч з 4 на 5 серпня обидва кораблі повідомили про нову атаку північнов’єтнамських торпедних катерів. Однак майже відразу почали виникати сумніви щодо того, чи справді напад мав місце. Командир «Меддокса» зазначав, що отримані сигнали могли бути наслідком помилок радарів, складних погодних умов або неправильного тлумачення даних. Незважаючи на це, адміністрація Джонсона вирішила розглядати інцидент як реальний напад. Пізніше багато істориків дійшли висновку, що друга атака, найімовірніше, взагалі не відбулася або ж була неправильно інтерпретована американськими військовими.

Тонкінська резолюція: шлях до ескалації війни

Після повідомлення про другу атаку Джонсон наказав завдати авіаударів по військово-морських об’єктах Північного В’єтнаму. Одночасно він звернувся до Конгресу із проханням надати йому додаткові повноваження.

7 серпня 1964 року Конгрес США майже одноголосно ухвалив так звану Резолюція про Тонкінську затоку.

Документ дозволяв президентові застосовувати всі необхідні заходи для захисту американських сил та союзників у Південно-Східній Азії. Фактично це стало аналогом дозволу на ведення війни без її формального оголошення.

Більшість конгресменів голосували, не маючи повної інформації про обставини другого інциденту. Також багато хто не знав про таємні американські операції біля узбережжя Північного В’єтнаму та про розвідувальний характер місії «Меддокса».

Наслідки Тонкінського інциденту

Тонкінська резолюція стала одним із найважливіших документів в історії американської зовнішньої політики XX століття.

Вже у 1965 році Сполучені Штати розпочали масштабну повітряну кампанію проти Північного В’єтнаму та почали масове введення сухопутних військ. Якщо на початку конфлікту американська присутність обмежувалася переважно радниками, то через кілька років у В’єтнамі перебувало понад пів мільйона американських військовослужбовців.

Подальше розслідування показало, що інформація про другу атаку була вкрай сумнівною. Це спричинило серйозну кризу довіри до уряду США та адміністрації Джонсона. У наступні роки Тонкінський інцидент став символом того, як неповна або неточна інформація може призвести до масштабної військової ескалації.

Данило Ігнатенко

The post Тонкінська затока 1964: інцидент, що змінив хід В’єтнамської війни first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.