Китай на початку 1949 року

На початку 1949 року становище Гоміньдану було критичним. Упродовж попереднього року Народно-визвольна армія Китаю завдала низки нищівних поразок націоналістичним військам у Маньчжурії, Північному та Центральному Китаї. Великі гарнізони один за одним капітулювали, а стратегічна ініціатива остаточно перейшла до комуністів.

Уряд Чан Кайші вже не мав можливості змінити перебіг війни виключно військовими засобами. Усвідомлюючи безвихідність ситуації, націоналістичне керівництво звернулося до так званої «Великої четвірки» — Сполучених Штатів, Великої Британії, Франції та Радянського Союзу — із проханням виступити міжнародними посередниками у мирному врегулюванні конфлікту.

Однак підтримки ця ініціатива не отримала. Сполучені Штати, які протягом багатьох років були головним зовнішнім союзником Гоміньдану, відразу заявили, що подібне посередництво вже не матиме практичного результату. Це стало важливим сигналом того, що міжнародна ситуація також почала складатися не на користь націоналістів.

Мирні умови Мао Цзедуна

Попри активний наступ Народно-визвольної армії, керівництво Комуністичної партії формально погодилося на переговори. 14 січня 1949 року Мао Цзедун оприлюднив перелік умов, за яких був готовий розпочати мирний процес.

Вимоги комуністів фактично означали повний демонтаж політичної системи Гоміньдану. Серед них були покарання так званих «воєнних злочинців», скасування Конституції 1946 року, ліквідація чинного державного устрою, реорганізація армії Гоміньдану, конфіскація великого капіталу, що належав представникам правлячої еліти, проведення земельної реформи, перегляд міжнародних договорів і створення нового демократичного коаліційного уряду без участі «реакційних» націоналістичних сил.

Фактично ці вимоги означали беззастережну капітуляцію уряду Чан Кайші. Водночас комуністи не припиняли військових операцій, що свідчило про їхню впевненість у власній перемозі.

Відставка Чан Кайші та зміна керівництва

У той час, коли тривали політичні дискусії, ситуація на фронті стрімко погіршувалася для Гоміньдану. Уже 15 січня 1949 року комуністичні війська захопили стратегічно важливий Тяньцзінь, що відкрило їм шлях до повного контролю над Північним Китаєм.

Під тиском військових поразок 21 січня 1949 року Чан Кайші оголосив про відставку з посади президента Китайської Республіки. Формально керівництво державою перейшло до генерала Лі Цзунженя, який отримав надзвичайно складне завдання — спробувати врятувати країну від остаточного розгрому.

Новий президент прагнув використати переговори як останній шанс зберегти хоча б частину політичної влади. Уже 22 січня він погодився розглядати вісім основних умов Мао як основу для майбутнього мирного діалогу.

Одночасно націоналістичні війська почали залишати Пекін, що фактично означало втрату контролю над усім північним регіоном країни.

Підготовка до мирної конференції

Після попередніх контактів із делегацією з Нанкіна Мао Цзедун, який уже перебував у Пекіні, погодився провести офіційну мирну конференцію.

Тим часом Лі Цзунжень вирушив до Гуанчжоу, який став новою тимчасовою столицею уряду Гоміньдану. Там він намагався об’єднати різні політичні та військові угруповання навколо ідеї мирного врегулювання.

Очолити переговорну делегацію націоналістів було доручено генералу Чжан Чжичжуну, тоді як головним представником комуністів став Чжоу Еньлай, який уже мав значний досвід дипломатичної роботи.

Офіційне відкриття переговорів було призначене на 1 квітня 1949 року. Водночас комуністичне командування використало цей час для перегрупування військ уздовж річки Янцзи та підготовки вирішального наступу на Нанкін.

Переговори в Пекіні

Упродовж 2–12 квітня сторони проводили неофіційні консультації. Центральними питаннями стали три принципові вимоги комуністів.

По-перше, Народно-визвольна армія мала отримати право форсувати Янцзи для проведення реорганізації військ Гоміньдану. По-друге, передбачалося створення тимчасового уряду, який очолював би Мао Цзедун, тоді як Лі Цзунжень мав стати одним із його заступників. По-третє, комуністи вимагали покарання представників найвпливовіших політичних і фінансових родин, пов’язаних із Гоміньданом, зокрема родин Цзян, Сун, Кун і Чень.

13 квітня розпочався офіційний етап переговорів. Уже за три дні початкові вимоги були розширені до 24 пунктів. Головними серед них залишалися ліквідація чинного уряду та безперешкодний перехід комуністичних військ через Янцзи.

Провал мирного процесу

17 квітня комуністи надали уряду Гоміньдану лише три дні для остаточної відповіді.

Попри надзвичайно складну військову ситуацію, керівництво націоналістів вирішило не погоджуватися з вимогами Мао. 19 квітня 1949 року уряд Лі Цзунженя офіційно відхилив запропонований мирний проєкт.

Це рішення фактично поставило крапку в усіх дипломатичних спробах завершити громадянську війну шляхом переговорів.

Уже за кілька годин після отримання відповіді Народно-визвольна армія розпочала масштабний наступ по всій лінії фронту.

Форсування Янцзи та падіння Нанкіна

Після провалу переговорів комуністичні війська швидко перейшли до реалізації заздалегідь підготовленої наступальної операції.

Форсування річки Янцзи стало одним із найважливіших етапів завершальної кампанії війни. Націоналістичні війська вже не могли організувати ефективну оборону, а багато підрозділів втрачали боєздатність або переходили на бік переможців.

24 квітня 1949 року Народно-визвольна армія захопила Нанкін — столицю уряду Гоміньдану.

Падіння міста стало символічним моментом усієї громадянської війни. Саме від цієї події історики зазвичай відраховують остаточний розпад політичної системи націоналістичного уряду на материковому Китаї.

Після втрати столиці урядові структури почали поспішно евакуйовуватися на південь країни, однак стримати наступ комуністів уже не могли.

Створення Китайської Народної Республіки

Після захоплення Нанкіна Народно-визвольна армія продовжила швидкий наступ, займаючи дедалі нові території. До осені 1949 року під контролем комуністів опинилася майже вся материкова частина Китаю.

1 жовтня 1949 року на площі Тяньаньмень у Пекіні Мао Цзедун урочисто проголосив створення Китайської Народної Республіки. Ця подія завершила багаторічну громадянську війну на материку й започаткувала нову епоху в історії Китаю.

Тим часом залишки уряду Гоміньдану на чолі з Чан Кайші відступили на Тайвань, де продовжила існування Республіка Китай. Саме з цього часу бере початок політичний поділ між материковим Китаєм і Тайванем, який залишається одним із найважливіших міжнародних питань і сьогодні.

Завершення Громадянської війни в Китаї стало однією з найвизначніших політичних подій XX століття. Перемога Комуністичної партії докорінно змінила політичний курс країни, визначила її соціально-економічний розвиток на десятиліття вперед і суттєво вплинула на міжнародні відносини в період Холодної війни. Водночас поразка Гоміньдану засвідчила, що навіть значна міжнародна підтримка не може компенсувати втрату внутрішньої політичної стабільності, ефективного державного управління та довіри населення. Події 1949 року завершили одну історичну епоху Китаю й відкрили іншу, наслідки якої визначають політику Східної Азії донині.

Данило Ігнатенко

The post Крах Гоміньдану та створення Китайської Народної Республіки у 1949 році first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Ранні роки та військова підготовка

Чан народився у заможній купецько-фермерській родині в прибережній провінції Чжецзян. Військова кар’єра стала його свідомим вибором: у 1906 році він вступив до Баодінської військової академії, а з 1907 по 1911 рік навчався у Японії. Там він служив у японській армії, перейнявши сувору дисципліну та організованість, що згодом визначили його власний стиль керівництва.

Важливим етапом стали знайомства з китайськими революціонерами в Токіо. Вони переконали Чана у необхідності повалення династії Цін і побудови республіканської держави.

Революційна діяльність та союз із Сунь Ятсеном

Повернувшись до Китаю у 1911 році, Чан взяв участь у Сіньхайській революції, що призвела до падіння маньчжурської монархії. У 1913–1916 роках він воював проти диктатури Юань Шікая, але після поразок тимчасово відійшов від політики.

У 1918 році Чан приєднався до Сунь Ятсена, лідера Націоналістичної партії (Гоміньдану), метою якої було возз’єднання країни, розділеної між воєначальниками. Сунь бачив у Чанові здібного військового, а той зумів побудувати на цій співпраці власну політичну кар’єру.

Вплив СРСР та створення армії Вампоа

У 1923 році Чан відвідав Радянський Союз, де вивчав структуру Червоної армії та політичну організацію. Повернувшись, він став комендантом військової академії Вампоа, яка була створена за радянським зразком. У цей час до Гоміньдану увійшли китайські комуністи, що спричинило внутрішню напруженість.

Після смерті Сунь Ятсена у 1925 році Чан став головним військовим лідером партії. Спершу він зберігав баланс між комуністами та консерваторами, але у 1927 році розпочав жорстоку чистку, виключивши комуністів із партії та придушивши їхні організації.

Об’єднання Китаю та новий уряд

З 1926 по 1928 рік Чан очолював Північний похід — військову кампанію проти провінційних воєначальників. Після взяття Пекіна він створив центральний уряд у Нанкіні. У 1927 році він одружився з Сун Мейлін, сестрою дружини Сунь Ятсена, що зміцнило його політичні позиції та зв’язки з проєвропейськими колами.

Попри проголошену програму реформ, реальний контроль над країною був обмеженим. Сільські райони залишалися під впливом комуністів, а на північному сході посилювалась загроза з боку Японії.

Японська агресія та Сіанський інцидент

Після захоплення Японією Маньчжурії у 1931 році Чан намагався уникнути прямого конфлікту, зосередившись на боротьбі з комуністами. Це рішення викликало критику. У 1936 році під час Сіанського інциденту він був захоплений у полон власними генералами, які вимагали об’єднання з комуністами для спільної боротьби проти Японії.

Після початку масштабної війни у 1937 році Чан очолив національний опір, отримавши підтримку союзників у Другій світовій війні. Китай став одним із членів «Великої четвірки» переможців.

Поразка у громадянській війні

Після капітуляції Японії у 1945 році Чан відновив війну проти комуністів. Спочатку він мав перевагу, але корупція, слабка підтримка селянства та втома населення від війни призвели до поразок. У 1949 році комуністи на чолі з Мао Цзедуном захопили континентальний Китай і проголосили створення Китайської Народної Республіки.

Чан з рештками армії відступив на Тайвань, де створив уряд Республіки Китай у вигнанні.

Тайванський період та економічні реформи

На Тайвані Чан встановив авторитарну, але відносно стабільну владу. Провівши чистки у Гоміньдані та зміцнивши дисципліну, він за допомогою США розпочав економічну модернізацію острова. У 1955 році між США та Тайванем було підписано оборонну угоду.

У 1970-х роках його міжнародне становище почало слабшати через зближення США та КНР. Проте він залишався лідером до самої смерті.

Чан Кайші помер 5 квітня 1975 року у Тайбеї. Його тимчасово замінив Єн Цзя-кан, а у 1978 році владу перейняв син Чана, Цзян Цзінго.

Історики оцінюють Чан Кайші неоднозначно. З одного боку, він був талановитим стратегом і зумів зберегти незалежну державу на Тайвані. З іншого — його консерватизм, ігнорування соціальних проблем та недооцінка селянського питання сприяли поразці у боротьбі за Китай.

Данило Ігнатенко

The post Чан Кайші: коротка біографія first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.