Політична опозиція в Парижі

Поки король перебував у полоні, у Парижі сформувався потужний опозиційний рух. Провідну роль у ньому відігравали представники Генеральних штатів, серед яких особливо вирізнявся Етьєн Марсель. Разом із такими діячами, як Робер Ле Кок та Жан де Краон, він виступав проти поступок Англії.

Ця група не підтримувала політику полоненого короля і вважала, що розчленування Франції є неприйнятним навіть ціною продовження війни. У результаті Франція фактично опинилася в стані внутрішнього політичного конфлікту: король вів переговори про мир, тоді як значна частина еліти прагнула подальшого спротиву.

Додатковим чинником нестабільності стала втеча Карла II Злого, який намагався використати хаос для посилення власного впливу.

Соціальний вибух

Період перемир’я не приніс миру населенню. Навпаки, Францію охопили грабежі так званих «вільних рот» — демобілізованих солдатів, які займалися мародерством. Це спричинило різке загострення соціальної напруги.

Кульмінацією став селянський бунт, відомий як Жакерія. Повстання охопило північні регіони країни і стало реакцією на економічний тиск, війну та безлад. Однак воно було надзвичайно жорстоко придушене дворянством, що ще більше поглибило соціальний розкол.

Повернення дофіна і стабілізація влади

Після вбивства Етьєна Марселя у 1358 році ситуація почала змінюватися. Дофін Карл V Мудрий зміг повернутися до Парижа та поступово відновити контроль над державою. Його політика була спрямована на стабілізацію внутрішньої ситуації та продовження переговорів із Англією.

Саме в цей період було укладено перший Лондонський договір (1358), який передбачав передачу Аквітанії та величезний викуп у 4 мільйони золотих екю. В обмін Едуард III погоджувався відмовитися від претензій на французьку корону.

Однак через фінансові труднощі Франції цей договір так і не набув чинності.

Другий Лондонський договір і нові вимоги

У 1359 році англійський король нав’язав ще суворіші умови. Другий Лондонський договір передбачав:

• розширення територіальних поступок;
• передачу стратегічних регіонів між Луарою та Ла-Маншем;
• утримання заручників до виплати викупу.

Французькі Генеральні штати категорично відмовилися ратифікувати ці умови. Це змусило Едуарда III відновити воєнні дії.

Кампанія 1359–1360 років і мир у Бретіньї

У жовтні 1359 року англійці висадилися в Кале і розпочали новий наступ. Війська пройшли через Артуа та Шампань, намагаючись захопити Реймс — традиційне місце коронації французьких королів. Проте місто вистояло.

Невдача під Реймсом змусила англійців перейти до спустошення регіонів, зокрема Босу. Врешті сторони повернулися до переговорів, які завершилися укладенням Бретіньйський договір.

Наслідки для Франції та Європи

Повернувшись до Франції у 1360 році, Іван II застав країну у стані глибокої кризи. Економіка була виснажена, території — частково втрачені, а суспільство — розколоте. Водночас Англія досягла піку свого впливу на континенті.

 Данило Ігнатенко

The post Переговори під час полону Івана II: криза Франції та умови миру у Столітній війні first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.