Учень Альберта Великого

Тома народився близько 1225 року в Південній Італії. Молодим він вступив до Домініканського ордену й навчався під керівництвом Альберта Великого, одного з найосвіченіших учених свого часу. Саме Альберт відіграв важливу роль у поширенні на латинському Заході філософії Арістотеля та природничих знань, що надходили разом із працями арабомовних авторів.

Аквінський продовжив роботу вчителя, але створив значно систематичнішу філософію. Він вільно звертався до Арістотеля, Авіценни, Аверроеса, Маймоніда, Августина та інших авторів, не вважаючи походження ідеї вирішальним критерієм її істинності. Для нього важливо було те, наскільки сама думка відповідає істині.

Такий підхід відрізнявся від позиції частини тогочасних богословів, які з підозрою ставилися до Арістотеля. Особливо небезпечними здавалися інтерпретації, пов’язані з Аверроесом та латинськими аверроїстами. Аквінський був переконаний, що частина цих суперечностей виникла не з самого Арістотеля, а з певних способів його тлумачення.

Філософія і теологія

Однією з головних особливостей системи Аквінського стало чітке розрізнення філософії та теології. Вони мають різні вихідні точки, хоча зрештою стосуються єдиної реальності.

Філософ починає з того, що людина може пізнати природними здібностями: спостереження світу, чуттєвого досвіду та діяльності розуму. Від конкретних речей мислення переходить до їхніх причин і загальних принципів. Богослов, навпаки, виходить із одкровення — істин, переданих у Святому Письмі та християнській традиції.

Тому авторитет має різне значення в цих дисциплінах. У теології посилання на одкровення є фундаментальним. У філософській суперечці недостатньо сказати, що певний великий мислитель так вважав: необхідно продемонструвати силу самого аргументу.

Проте розділення методів не означало розриву між вірою та розумом. Аквінський вважав, що обидва походять від Бога, а отже, не можуть справді суперечити одне одному.

«Сума теології» і «Сума проти язичників»

Філософські погляди Аквінського найбільш систематично викладені у його богословських працях. «Сума проти язичників», створена приблизно в 1258–1264 роках, розглядає істини про Бога, світ і людину, причому значна увага приділяється тому, що може бути встановлено природним розумом.

Головною працею стала «Сума теології», над якою Тома працював приблизно від 1265 року до останніх років життя. Вона була задумана як систематичний виклад християнського богослов’я і водночас стала одним із найважливіших філософських текстів Середньовіччя.

Характерний метод Аквінського полягав у тому, що він спочатку формулював питання, потім наводив сильні заперечення проти власної позиції, після чого давав відповідь і окремо розбирав кожне заперечення. Завдяки цьому його твори зберегли не лише готові висновки, а й сам процес інтелектуальної дискусії.

Арістотель і християнський Бог

Аквінський активно використовував поняття Арістотеля, але не просто повторював його. Добрим прикладом є вчення про першого нерухомого рушія. Арістотель розмірковував, що ланцюг руху й зміни потребує першого начала, яке саме не отримує руху від іншого.

Тома прийняв цей принцип, але значно його поглибив. Першопричина у його системі — не просто космічний рушій. Це Бог, від якого залежить саме існування всього створеного.

Подібно Аквінський переосмислив арістотелівське вчення про душу. Разом з Арістотелем він визначав душу як форму живого людського тіла. Людина не є душею, випадково ув’язненою в тілі: тіло і душа разом утворюють єдину людську природу. Водночас Тома відстоював духовність і безсмертя людської душі та неповторну цінність окремої особистості.

Сутність та існування

Одним із найглибших елементів філософії Аквінського стало розрізнення сутності та існування. Сутність відповідає на питання «що це?», тоді як існування — «чи є це насправді?». Ми можемо зрозуміти сутність певної речі, навіть якщо не знаємо, чи існує така річ у реальності.

У створених речах сутність та існування відрізняються. Людина є людиною завдяки певній природі, але сама ця природа не пояснює, чому конкретна людина взагалі існує. Існування вона отримує.

Для Бога ситуація принципово інша. У Ньому немає розриву між тим, ким Він є, і фактом Його буття. Божа сутність є Його існуванням. Саме тому Бог у філософії Аквінського постає не просто як наймогутніша істота серед інших істот, а як саме джерело акту існування.

Цей латинський термін — esse — став одним із ключів до розуміння томістської метафізики.

Бог і створений світ

Створені речі існують не самі по собі. Вони отримують буття відповідно до своєї природи. Людина існує як людина, дерево — як дерево, тварина — відповідно до власної форми. Усе створене має обмежений спосіб буття.

Бог не належить до цього ряду як ще один предмет. Він є першопричиною існування всього іншого. Тому фундаментальна межа проходить не просто між матеріальним і духовним, а між Творцем, у якому сутність та існування тотожні, і створіннями, які отримують своє існування.

На цій основі Аквінський розробив і знамениті «п’ять шляхів» — аргументи, що ведуть від руху, причинності, можливості й необхідності, ступенів досконалості та порядку світу до визнання першого начала.

Тома Аквінський не намагався пристосувати християнство до Арістотеля. Коли певне філософське положення суперечило християнському віровченню, він переосмислював саму філософську проблему. Саме тому створений ним синтез виявився набагато глибшим за механічне поєднання античної та християнської традицій.

Після смерті Аквінського 1274 року його погляди ще довго залишалися предметом гострих суперечок. Згодом із них сформувався томізм — один із найвпливовіших напрямів католицької філософії. Значення Томи полягає передусім у спробі чітко визначити можливості природного розуму, не заперечуючи сферу віри. Його система стала вершиною зрілої схоластики й однією з наймасштабніших спроб у європейській історії дати єдине пояснення буттю, людині, природі та Богові.

Данило Ігнатенко  

The post Святий Тома Аквінський: філософія, віра, розум і вчення про буття first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Цікаво, що коли Фома, будучи студентом університету Неаполя, прийняв рішення вступити в монашинський  орден домініканців, то був відправлений своїми  братами в фортецю Сан-Джовані. В ув’язненні він провів два роки.

Коли заходить мова про філософію Фоми Аквінського, то головною його заслугою одностайно називають формулювання  п’яти логічних доказів буття Божого.  Він провів чітку лінію між вірою і знанням, більш того, світські принципи філософії Арістотеля використовував в створенні того, що можна назвати релігійною наукою. Зараз найбільш вживані  інші терміни : богослів’я, теологія. Релігійні знання він перетворив  в науку, тому,  що  наука це і є система знань. Фома залишив  після себе  багато праць, більшість яких  не втратили актуальність і в наш час .

Існує легенда про те, як Фомі під час монастирської трапези було дещо надприродне. Небесний голос сказав йому, що монастирі вже всі насичені, але в Італії паства Божа голодує. Після цього починається  самий  плідний етап життя схоластика.

Свої значущі праці він називав Сумми, тобто склепіння логічно упорядкованих трактатів « Сумми теології» , « Сумми проти язичників».

Цілком природно, що філософські  погляди Фоми мали багато противників  серед духовенства.Головним чином  проти Фоми повстали монахи францисканського ордену. Переживши численні нападки нападки, Фома Аквінським  признається незаперечним авторитетом  Церкви, яка зробила його праці вченням.

Висловлюючись сучасною мовою, він ламав психологічні підвалини того часу за допомогою принципів християнського віровчення.

Створивши систему ортодоксальної схоластики, Фома для свого часу  явився без перебільшення революціонером  духовного життя. Діло в тому, що Церква в 12-14 століттях практично повністю володіла розумом європейців, підкорив собі освітній процес  у всіх існуючих тоді навчальних  закладах  вихолостивши із секулярних  знань  практично все, що   суперечило  церковним поглядам на світ тої епохи. В  той час люди жили поданням диктатур.  Вільне слово не просто не існувало, воно навіть не народжувалось в умах.

І от в таких жорстких ідеологічних рамках Фома заявляє про те, що кожний індивідуум може проявляти свободу думки. Більш того, він змінює сам образ думок.

Що в цьому оригінального, скажем ми? Оригінальне в тому, що бути може, політ людської думки, який призвів до неймовірних наукових відкриттів і технічних досягнень останніх двух століть, змінивших планету і людську свідомість був обумовлений прогресивними думками  великого Фоми.

Протягом декількох століть безсмертні праці філософа були надбанням вузько-конфессіональних кругів. Лише в 19  столітті його вчення починає залучати увагу світської публіки.Безумовно, будь-яка розумна людина, не залежно від своїх релігійних поглядів, знайде  в філософії Фоми багато цікавого і корисного.

Головна заслуга Фоми Аквінського – заклик думати і вірити. Менталітет змінює людей.

АРНО

The post Життя та філософія Фоми Аквінського. Цікаві факти Фоми Аквінського first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.