Рішення Організації Об’єднаних Націй

У 1950 році Організація Об’єднаних Націй ухвалила рішення щодо майбутнього Еритреї. Важливу роль у формуванні цього рішення відігравали Сполучені Штати, які підтримували варіант об’єднання Еритреї з Ефіопією у федеративній формі. За запропонованою схемою Еритрея мала бути пов’язана з Ефіопією, але при цьому отримати значну внутрішню автономію. Це принципово відрізняло федерацію від звичайної анексії: Еритрея повинна була мати власну конституцію, обраний уряд та власні внутрішні органи управління. Водночас ключові питання загальнодержавного значення мали перебувати у сфері федеративних структур та імператорської влади Ефіопії. ООН фактично намагалася знайти компроміс між двома протилежними позиціями. Ефіопія отримувала політичний зв’язок з Еритреєю та доступ до Червоного моря, тоді як еритрейцям гарантувався окремий внутрішній політичний статус. За задумом міжнародних дипломатів, така модель могла б зберегти територіальну цілісність Ефіопії, не позбавляючи Еритрею права на самоврядування.

Автономія як основа федеративної моделі

Передбачена ООН федерація була побудована навколо принципу автономії. Еритрея повинна була мати власну конституцію, законодавчий орган та уряд, сформований на основі виборів. Це було важливо, оскільки після десятиліть італійського колоніального правління еритрейці отримували можливість брати безпосередню участь у формуванні власної політичної системи. При цьому федерація не передбачала повної незалежності. Еритрея мала залишатися пов’язаною з Ефіопією, а верховна влада імператора Хайле Селассіє поширювалася на федеративні питання. Таким чином, нова система мала дві різні складові. На внутрішньому рівні Еритрея повинна була діяти як автономна політична одиниця, а на загальнофедеральному — бути частиною ширшої державної конструкції з Ефіопією. Саме ця подвійність згодом стане одним із головних джерел політичних суперечностей. Те, що одні бачили як компроміс і гарантію автономії, інші могли сприймати як обмеження права Еритреї самостійно визначати власне майбутнє.

Вибори до Еритрейської асамблеї

Наступним важливим кроком стали вибори до нової Еритрейської асамблеї у 1952 році. Вони мали сформувати політичний орган, який представляв би населення автономної Еритреї. За результатами голосування найбільшу кількість місць отримала Юніоністська партія. Однак вона не здобула абсолютної більшості, а тому не могла сформувати уряд самостійно. Це змусило юніоністів шукати союзників серед інших політичних сил. У результаті уряд було сформовано в коаліції з мусульманською фракцією. Сам факт створення коаліційного уряду був важливим для молодої політичної системи Еритреї. Він показував, що політичне життя країни не зводилося до одного табору, а майбутнє автономної держави залежало від здатності різних груп домовлятися. Водночас результати виборів демонстрували складність суспільства Еритреї, де політичні погляди часто були пов’язані з релігійними, регіональними та історичними відмінностями.

Юніоністи та прихильники союзу з Ефіопією

Юніоністська партія виступала за тісний зв’язок Еритреї з Ефіопією. Її позиція значною мірою ґрунтувалася на історичних, культурних та релігійних зв’язках між населенням Еритрейського нагір’я та Ефіопією. Для прихильників союзу федерація могла розглядатися як прийнятний варіант, оскільки вона дозволяла зберігати певну автономію, одночасно залишаючись у політичному просторі Ефіопської імперії. Однак перемога Юніоністської партії на виборах не означала одностайної підтримки об’єднання серед населення. Партія отримала найбільше місць, але не більшість, тому змушена була створити коаліцію з мусульманською фракцією. Це свідчило про те, наскільки складною була політична ситуація в Еритреї. Навіть після визначення федеративної моделі питання про взаємини з Ефіопією продовжувало залишатися предметом політичних дискусій.

Конституція Еритреї

Одним із головних завдань перехідного періоду було створення правової основи автономної Еритреї. Конституція була підготовлена за участю Організації Об’єднаних Націй у консультації з імператором Ефіопії Хайле Селассіє I. Документ мав визначити систему управління майбутньої автономної одиниці та її місце у федерації. Для Еритреї це був важливий момент, адже конституція створювала формальну основу для функціонування власних органів влади. Еритрейська асамблея прийняла Конституцію 10 липня 1952 року. Наступного місяця, 11 серпня, її ратифікував імператор Хайле Селассіє. Таким чином, правова система майбутньої федерації отримала схвалення як еритрейського представницького органу, так і ефіопського монарха. Конституція стала одним із центральних документів нового політичного устрою, оскільки визначала автономний статус Еритреї та встановлювала принципи її взаємодії з Ефіопією.

Хайле Селассіє та новий політичний порядок

Імператор Хайле Селассіє I відігравав важливу роль у створенні федеративної системи. Для Ефіопії федерація означала повернення політичного зв’язку з територією, яка протягом десятиліть була італійською колонією. Для самого імператора це також було питанням державного престижу та стратегічних інтересів. Еритрея мала вихід до Червоного моря, а її порти були важливими для країни, яка не мала власного морського узбережжя. Водночас федеративна система на перших етапах передбачала збереження автономних інституцій Еритреї. Хайле Селассіє погодився на конституційний механізм, за якого Еритрея мала власний уряд та асамблею. Однак сама структура федерації містила потенційну суперечність: автономія Еритреї існувала всередині держави, де імператорська влада залишалася надзвичайно сильною. Питання про межі цієї автономії з самого початку було принциповим. Подальша історія показала, що саме баланс між еритрейським самоврядуванням та централізованою владою Ефіопії стане головною проблемою федерації.

Завершення британського управління

Формування федерації означало завершення перехідного періоду, який розпочався після поразки Італії у 1941 році. Британська влада офіційно відмовилася від контролю над Еритреєю 15 вересня 1952 року. До цього моменту вже були проведені вибори, створена Еритрейська асамблея, прийнята Конституція та ратифікований акт про федерацію. Таким чином, британська адміністрація передала країну новій політичній системі, в якій Еритрея мала автономний статус у складі федерації з Ефіопією. Це був важливий рубіж в історії країни. Майже через шість десятиліть після створення італійської колонії Еритрея отримала власні представницькі інституції та конституційний порядок. Проте одночасно завершилася її можливість самостійно визначати зовнішню політику: тепер країна була пов’язана з Ефіопією в рамках федерації.

11 вересня 1952 року: юридичне оформлення федерації

Послідовність подій вересня 1952 року мала особливе значення. 11 вересня імператор Хайле Селассіє ратифікував акт про федерацію, а через чотири дні, 15 вересня, британська влада офіційно припинила управління Еритреєю. Таким чином, передача влади відбувалася не шляхом простої анексії, а через заздалегідь розроблений міжнародний та конституційний механізм. Формально Еритрея вступала у федерацію як автономна одиниця з власною Конституцією та урядом. Ця деталь принципово важлива для розуміння подальшої історії. У 1952 році Еритрея ще не була провінцією Ефіопії. Вона мала окремі політичні інституції та законодавчий орган. Її статус був результатом рішення ООН, а федеративний акт створював юридичну основу співіснування двох політичних систем. Саме тому подальша ліквідація автономії в наступні роки стала настільки важливою подією: вона означала не просто адміністративну реформу, а відхід від початкової моделі, погодженої міжнародним співтовариством.

Федерація як компроміс між двома інтересами

Федеративна модель 1952 року була спробою поєднати два принципово різні інтереси. Ефіопія хотіла отримати політичний та стратегічний зв’язок з Еритреєю, насамперед через її вихід до Червоного моря. Еритрейці, своєю чергою, прагнули зберегти власні політичні інституції та певний рівень самоврядування. ООН намагалася створити конструкцію, у якій обидві сторони отримували хоча б частину бажаного. Еритрея отримувала Конституцію, асамблею та уряд, а Ефіопія — федеративний зв’язок із територією та контроль над питаннями загальнодержавного значення. Проте подібні компроміси працюють лише тоді, коли всі учасники готові дотримуватися встановлених правил. У випадку Еритреї цього виявилося недостатньо. Уже сама боротьба навколо виборів показувала, що суспільство мало різні погляди на майбутнє. А різниця між формальною автономією та реальною політичною владою згодом стала ще більшою.

Чому федерація не стала остаточним вирішенням

На момент створення федерації могло здаватися, що міжнародне рішення нарешті поставило крапку в суперечці навколо Еритреї. Насправді це було лише початком нового етапу. Федерація створила політичну систему, яка вимагала постійного балансу між автономними органами Еритреї та центральною владою Ефіопії. Проблема полягала в тому, що Ефіопія була імперією з сильною централізованою традицією, тоді як еритрейська політична система отримала власні інституції та очікування щодо самоврядування. У таких умовах навіть формально дозволені повноваження могли стати предметом суперечок. Для прихильників більшої автономії Конституція 1952 року була гарантією окремого політичного життя. Для прихильників централізації вона могла сприйматися як перехідний механізм на шляху до тіснішого об’єднання. Саме ця різниця у розумінні федерації стала однією з причин того, що система виявилася нестійкою.

Федерація з Ефіопією стала одним із найважливіших етапів у формуванні сучасної еритрейської політичної ідентичності. У 1952 році країна отримала можливість мати власну асамблею, уряд та Конституцію, а населення вперше отримало досвід функціонування сучасної автономної політичної системи. Водночас федерація показала, наскільки складно було поєднати еритрейське самоврядування з інтересами ефіопської монархії. Перші вибори продемонстрували політичне розмаїття суспільства, а коаліція Юніоністської партії з мусульманською фракцією стала прикладом необхідності політичного компромісу. Але вже сама присутність різних таборів свідчила, що питання статусу Еритреї не було остаточно вирішене. У наступні роки боротьба навколо автономії посилюватиметься, а федеративна конструкція поступово втратить початковий зміст. У 1962 році її буде ліквідовано, після чого Еритрея стане звичайною провінцією Ефіопії. Це рішення, своєю чергою, стане одним із безпосередніх чинників початку тривалої війни за незалежність.

Данило Ігнатенко

The post Федерація Еритреї з Ефіопією у 1952 році: конституція, вибори та роль Хайле Селассіє first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.