Однак за зовнішньою тишею приховувалися глибокі стратегічні помилки, дипломатичні маневри та підготовка до однієї з наймасштабніших воєнних катастроф XX століття — падіння Франції у 1940 році.

Французька стратегія та ілюзія безпеки

Під час польської кампанії Німеччина залишила на західному кордоні лише близько 23 дивізій. Французька армія мала значно більші сили й теоретично могла завдати потужного удару по ослабленому Рейху. Головнокомандувач французьких військ генерал Моріс-Гюстав Гамелен пропонував розгорнути наступ через територію нейтральних Бельгії та Нідерландів. Такий план дозволяв використати чисельну перевагу французької армії на відкритій місцевості. Проте французьке політичне керівництво не наважилося порушити нейтралітет сусідніх держав. У результаті французькі війська здійснили лише обмежені операції вздовж франко-німецького кордону. Ці дії не дали значного результату, а після падіння Польщі французькі частини були відведені назад до оборонних позицій.

Основною опорою французької оборони залишалася Лінія Мажино — грандіозна мережа фортифікацій, створена після Першої світової війни. Французькі генерали були переконані, що німці знову підуть традиційним шляхом через рівнини Бельгії, як це сталося у 1914 році. Саме тому всі стратегічні плани будувалися навколо цієї ідеї.

Однак військове мислення французького командування залишалося надто консервативним. Воно спиралося на досвід окопної війни Першої світової та недооцінювало нову роль танкових з’єднань і мобільної війни.

План Манштейна і нова німецька тактика

Спочатку навіть німецьке командування планувало наступ через Бельгію. Але затримки через несприятливу погоду та сумніви генералів змусили шукати інші варіанти. Вирішальну роль у зміні німецької стратегії відіграв генерал Еріх фон Манштейн.

Манштейн запропонував надзвичайно ризикований, але геніальний план: головний удар мав пройти через Арденни — горбистий і лісистий регіон, який французи вважали практично непридатним для масованого наступу танків. Саме ця самовпевненість союзників стала однією з головних причин їхньої майбутньої поразки.

y=Blitzkrieg: швидкість + раптовість + концентрація танкових силy=\text{Blitzkrieg: швидкість + раптовість + концентрація танкових сил}y=Blitzkrieg: швидкість + раптовість + концентрація танкових сил

Німецька стратегія фактично стала практичним втіленням концепції бліцкригу — блискавичної війни, де швидкість, координація авіації та танкових частин дозволяли проривати фронт і дезорганізовувати противника.

Скандинавський напрямок і боротьба за Норвегію

Поки Західний фронт залишався відносно спокійним, дедалі більшого значення набувала Скандинавія. Особливо важливою для Німеччини була шведська залізна руда, яку транспортували через норвезький порт Нарвік. Без цих поставок німецька військова промисловість могла зазнати серйозних проблем.

У британському уряді активно обговорювали можливість мінування норвезьких вод. Одним із головних прихильників цієї ідеї був Вінстон Черчилль, який тоді обіймав посаду першого лорда Адміралтейства.

Ситуація ще більше загострилася після контактів Гітлера з норвезьким політиком Відкуном Квіслінга — лідером пронацистського руху в Норвегії. Саме тоді в Берліні почали розробляти плани вторгнення до Скандинавії.

Німецьке керівництво дедалі більше переконувалося, що контроль над Норвегією має вирішальне значення для безпеки Рейху та для боротьби проти британського флоту в Північній Атлантиці.

«Фальшива війна» на морі

Хоча на суші великі бої майже не велися, на морі війна була значно активнішою. Особливо небезпечною стала діяльність німецьких підводних човнів. Уже восени 1939 року вони потопили британський авіаносець «Кураж» та лінкор «Роял Оук».

Основною ціллю німецьких субмарин було британське торгове судноплавство. Німеччина прагнула задушити Британію економічно, перерізавши морські шляхи постачання. За перші місяці війни підводні човни потопили понад сотню торгових суден.

Водночас і британці, і німці активно використовували морські міни, перетворюючи морські комунікації на смертельно небезпечні зони.

Загибель «Адмірала Графа Шпее»

Одним із найвідоміших епізодів початкового періоду війни стала історія німецького кишенькового лінкора Адмірал Граф Шпее.

Корабель діяв в Атлантиці та полював на британські торгові судна. За кілька місяців він потопив дев’ять кораблів, ставши серйозною загрозою для британської торгівлі.

13 грудня 1939 року біля гирла Ріо-де-ла-Плата німецький рейдер вступив у бій із британськими крейсерами. Після пошкоджень «Граф Шпее» прибув до порту Монтевідео в Уругваї. Британці тим часом поширили дезінформацію про наближення великих сил Королівського флоту.

Командир німецького корабля, не бажаючи безнадійного бою та загибелі екіпажу, наказав затопити судно неподалік від узбережжя. Цей епізод став важливим моральним успіхом Великої Британії та показав, що навіть потужні німецькі кораблі не могли почуватися безпечно в Атлантиці.

Перед бурею

Період між вереснем 1939 року та весною 1940-го часто сприймається як затишшя перед справжньою війною. Проте саме тоді були закладені основи майбутньої катастрофи Франції. Західні союзники переоцінили силу оборонної стратегії та недооцінили мобільність німецької армії.

Німеччина ж, навпаки, активно шукала нестандартні рішення й готувалася до нової форми війни. Уже в травні 1940 року план Манштейна продемонструє свою руйнівну ефективність, а Західна Європа стане свідком одного з найстрімкіших воєнних розгромів в історії.

Данило Ігнатенко

The post Війна на Заході 1939–1940: фальшива війна, план Манштейна та падіння Франції first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Союзники, передусім Франція та Велика Британія, розмістили свої сили південніше бельгійського кордону. Британські експедиційні сили разом із французькими арміями могли забезпечити до 750 тисяч підкріплень. Однак навіть така концентрація військ не гарантувала переваги, адже німецька авіація, Люфтваффе — значно переважала союзників у повітрі, що мало вирішальне значення для майбутньої кампанії.

Оборонні стратегії Нідерландів і Бельгії

Оборонна концепція Нідерландів базувалася на використанні географічних особливостей країни. План передбачав затоплення значних територій для стримування наступу противника. Це була традиційна стратегія, яка раніше доводила свою ефективність, але в умовах швидкої механізованої війни втрачала актуальність.

Бельгія, у свою чергу, створила більш потужну систему оборони. Вона спиралася на природні рубежі — річку Маас і Альбертський канал, а також на систему укріплень. Центральне місце серед них займала фортеця Ебен-Емаель — один із найсильніших фортифікаційних об’єктів Європи того часу. Вона контролювала стратегічні мости та підступи до важливих транспортних вузлів.

Втім, ключовою проблемою союзної оборони була відсутність цілісності. Лінії оборони Бельгії та Нідерландів не були належним чином інтегровані. Цей розрив створив слабке місце, яким німецьке командування згодом ефективно скористалося.

Німецька військова машина: сила концентрації

Німеччина підготувала масштабну наступальну операцію. Загальна чисельність її військ становила близько 3,5 мільйона осіб, понад 5500 літаків і значну кількість бронетехніки, включно з десятьма танковими дивізіями.

Попри те, що союзники мали приблизно співставну кількість танків, їх використання було менш ефективним. Танки розподілялися між піхотними підрозділами, що знижувало їхню ударну силу. Крім того, багато машин не були оснащені радіозв’язком, що суттєво ускладнювало координацію в бою. Німецька армія, навпаки, активно застосовувала принцип концентрації бронетанкових сил, що стало основою концепції «бліцкригу».

Від плану Шліффена до стратегії Манштейна

Союзне командування очікувало, що Німеччина повторить класичний маневр, відомий як план Шліффена — обхід французьких сил через Бельгію. Перший варіант німецького плану наступу («Жовтий випадок»), розроблений Францом Гальдером, дійсно значною мірою відповідав цій схемі.

Однак Адольф Гітлер вважав цей план занадто передбачуваним і недостатньо рішучим. Переломним моментом стало прийняття альтернативної стратегії, запропонованої генералом Еріхом фон Манштейном. Вона передбачала не просто обхід, а глибокий прорив через слабко захищений регіон Арденн.

Блискавичний прорив через Арденни

Німецький наступ був організований у вигляді трьох груп армій. Група армій «Б» вторглася в Нідерланди та Бельгію, змушуючи союзників діяти відповідно до їхніх очікувань і перекидати війська на північ. Одночасно група армій «С» здійснювала демонстративні дії проти лінії Мажино, сковуючи французькі сили.

Вирішальний удар завдала група армій «А» під командуванням Герда фон Рундштедта. Її сили — близько 1,5 мільйона солдатів і понад 1500 танків — прорвалися через Арденни, які союзники вважали непридатними для масштабного наступу. Цей маневр дозволив німцям обійти основні сили противника та швидко вийти до Ла-Маншу.

Причини стрімкої поразки союзників

Поразка союзників у Низьких країнах і Франції була зумовлена комплексом факторів. По-перше, стратегічні прорахунки: союзники готувалися до повторення старих сценаріїв війни, тоді як Німеччина застосувала принципово нову тактику. По-друге, відсутність координації між арміями Нідерландів, Бельгії та Франції. По-третє, технічна й організаційна перевага Вермахту, зокрема ефективне використання танкових з’єднань і авіації.

Важливу роль відіграла й швидкість німецького наступу. Бліцкриг зруйнував традиційні оборонні підходи, зробивши статичні укріплення, навіть такі потужні, як Ебен-Емаель, фактично безсилими перед мобільними ударами.

Данило Ігнатенко

The post Вторгнення в Низькі країни 1940: німецький блискавичний план і крах оборони союзників first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.