Фермі народився в родині державного службовця Альберто Фермі та вчительки Іди де Гаттіс. Ще з дитинства виявляв виняткові здібності до точних наук. У 1918 році він здобув стипендію в престижній Scuola Normale Superiore Пізанського університету, де проявив блискучі знання з фізики настільки, що навіть допомагав своїм викладачам. У 1922 році отримав докторський ступінь і продовжив навчання у провідних європейських фізиків — Макса Борна (Геттінген) та Пауля Еренфеста (Лейден).

Повернувшись до Італії, Фермі розпочав викладацьку діяльність у Флоренції, а згодом став професором Римського університету. У 1926–1927 роках він розробив статистику Фермі–Дірака, що описує поведінку частинок з напівцілим спіном — електронів, протонів, нейтронів. Ці частинки згодом назвали ферміонами на його честь. Цей внесок став одним із фундаментів квантової теорії матерії.

Фермі створив у Римі потужну наукову школу, до якої входили Еміліо Сегре, Етторе Майорана, Едоардо Амальді, Бруно Понтекорво. Його колеги називали його «Папою» через авторитет і виняткову точність у судженнях.

У 1934 році Фермі сформулював теорію бета-розпаду, використавши постульоване Вольфгангом Паулі нейтрино для пояснення збереження енергії й імпульсу. Ця теорія стала основою розуміння слабкої взаємодії — однієї з чотирьох фундаментальних сил природи.

Того ж року Фермі почав серію експериментів із нейтронним бомбардуванням хімічних елементів. Йому вдалося отримати численні нові радіоактивні ізотопи та відкрити ефективність повільних нейтронів — ключ до майбутніх ядерних реакцій. Хоча він помилково вважав, що при бомбардуванні урану утворюються трансуранові елементи, його роботи заклали основу відкриття ядерного поділу — процесу, який у 1938 році остаточно пояснили Отто Ган, Ліза Майтнер та Отто Фріш.

Після отримання Нобелівської премії з фізики (1938) він емігрував до США, рятуючись від антисемітських законів Муссоліні (його дружина Лаура була єврейського походження). У Колумбійському університеті він розпочав нову фазу своєї кар’єри — експериментальні дослідження ядерного поділу.

2 грудня 1942 року під спортивним стадіоном Чиказького університету Фермі керував першим у світі контрольованим ланцюговим поділом ядер у реакторі «Chicago Pile-1». Ця подія стала моментом народження ядерної енергетики.

Під час Другої світової війни Фермі працював у Лос-Аламосі як заступник директора Манхеттенського проєкту, беручи участь у створенні першої атомної бомби. Після випробування 16 липня 1945 року він провів свій відомий експеримент — кидаючи клаптики паперу, щоб оцінити енергію вибуху за їхнім відхиленням.

Після війни він повернувся до Чикаго, де очолив новий етап досліджень у галузі фізики високих енергій і виховав покоління майбутніх нобелівських лауреатів.

У 1949 році, як член консультативного комітету Комісії з атомної енергії США, він виступив проти створення водневої бомби, вважаючи її «зброєю майже геноцидного характеру»..

У 1950 році він сформулював парадокс Фермі — логічне питання: якщо у Всесвіті безліч зірок і планет, де ж усі позаземні цивілізації? Цей парадокс став основою для подальших роздумів у астробіології та філософії науки.

Фермі помер у Чикаго 28 листопада 1954 року, залишивши величезну наукову спадщину. Його ім’я носять елемент фермій (№100), Національна прискорювальна лабораторія Фермі (Fermilab) та космічний телескоп Фермі.

Данило Ігнатенко

The post Біографія Енріко Фермі first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Там Оппенгеймер увійшов у коло майбутніх гігантів теоретичної фізики — Нільса Бора, Вернера Гайзенберга, Пауля Дірака. Повернувшись до США, він став професором фізики у Каліфорнійському університеті в Берклі та Каліфорнійському технологічному інституті, де заклав підвалини американської школи теоретичної фізики. Його ранні праці стосувалися квантової механіки, космічних променів і гіпотетичних об’єктів, які сьогодні ми називаємо чорними дірами.

З початком Другої світової війни він опинився в центрі історичних подій. У 1942 році його призначили науковим керівником секретного Манхеттенського проєкту — масштабної програми зі створення атомної зброї. Саме під його керівництвом у лабораторії в Лос-Аламосі, штат Нью-Мексико, було здійснено перший у світі ядерний вибух 16 липня 1945 року на полігоні Трініті.

Оппенгеймер, спостерігаючи за вогняною кулею вибуху, процитував рядок із «Бгаґавад-ґіти»: «Я став смертю, руйнівником світів».

Після капітуляції Японії він закликав до міжнародного контролю над ядерними технологіями та виступив проти розробки водневої бомби, чим нажив собі політичних ворогів.

У період маккартизму Оппенгеймера звинуватили у «нелояльності» та зв’язках із комуністами. Хоча офіційно він не був членом партії, його симпатії до антифашистських рухів у 1930-х роках і дружні стосунки з лівими інтелектуалами стали підставою для сумнівів у його благонадійності.

На слуханнях 1954 року його визнали «небезпечним для національної безпеки» й позбавили допуску до державних таємниць. Блискучий вчений, який допоміг США створити атомну зброю, був фактично вигнаний із політичного та наукового істеблішменту.

Сучасні історики вважають цей процес прикладом того, як страх і політична упередженість можуть зруйнувати життя навіть найбільш відданих своїй країні вчених. У 2022 році Міністерство енергетики США офіційно скасувало рішення 1954 року, визнавши його несправедливим.

Після втрати урядових повноважень він присвятив себе роботі в Інституті перспективних досліджень у Принстоні, де займався філософією науки, проблемами взаємозв’язку між знанням і владою. У 1963 році він отримав премію Енріко Фермі, яка стала визнанням його заслуг перед наукою.

Помер Дж. Роберт Оппенгеймер у 1967 році від раку горла.

У 2023 році режисер Крістофер Нолан у фільмі «Оппенгеймер» (з Кілліаном Мерфі в головній ролі) знову повернув увагу світу до цієї постаті, показавши її не як бездушного творця зброї, а як людину, що усвідомила трагічні наслідки власного відкриття.

Данило Ігнатенко

The post Коротка біографія Роберта Оппенгеймера first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.