Мета Чарлі Брукера – з одного боку висміяти споживацтво, залежність від інтернету в сучасному суспільстві, а також показати глядачам, які негативні наслідки можуть чекати їх від надмірним захоплення новими технологіями, соціальними мережами в майбутньому. «Чорне дзеркало» за час свого існування розкривало різноманітні теми: згубний вплив політики великих держав, актуальність мистецтва в двадцять першому столітті, споживацьку жадність,тонку грань між правдою і обманом та ін.

Перші два сезони – характеризуються більшою трагічністю, безвихідністю через втрату довіри, інформаційну залежність. В третьому і четвертому Чарлі Брукер інколи дозволяє додати хороший кінець до фіналу серії. «Чорне дзеркало» – унікальне явище, такої гострої, «безжальної сатири» в серіалах ще не траплялося. Особливість проекту в тому, що початок епізоду інколи налаштовує на ідилічний настрій, чи зображує відносно адекватних громадян. З середини сюжет набирає обертів і завершається неочікувано.

Чарлі Брукер не створював розважальне шоу. Його серіал тримає в напруженні, інколи наводить жах, навіть шокує. Назва чорне дзеркало означає погаслий екран телевізора, монітора, смартфона чи телефона. Кожна серія демонструє загадковість, непідробну емоційність акторської гри. Ви будете щиро співчувати героям будь-якого епізоду Black Mirror. Нам показують не віддалені проблеми, а актуальні трагічні наслідки від новітніх технологій.

Серіал отримав визнання критиків і глядачів ще з першого сезону. Його оцінили в Європі, Австралії, США, Канаді. Українці почали цікавитися «Чорним дзеркалом» пізніше, з 2016 року, переглянувши третій сезон. Четвертий сезон звинувачували в більшій фантастичності, але від того серіал не став менш вражаючим, серйознішим і попереджуючим. Ідеї Чарлі Брукера в більшості випадків краще втілені, ніж будь-які антиутопії двадцять першого століття.

Автори «Чорного дзеркала» вміють правдоподібно показати майбутнє. Їхнім історіям віриш, адже вони віддзеркалюють проблеми нашого часу. Майже не існує проблем, які не були б показані в серіалі. Залежність від «голосу народу» в соціальних мережах, використання новітніх чіпів армією, створення реалісточної віртуальної реальності, погоня за рейтингами застерігають цивілізованих громадян  суспільства.

Уява і майстерність сценарію вражає. Звичайні конфлікти подають з свіжої точки зору, прості історії стають загадковими, поки не настане фінал. Цікавий сюжет не дозволить відірватися від захоплюючих історій. Теми «Чорного дзеркала» налаштують задуматися над станом сучасного суспільства. Чарлі Брукер демонструє залежність від інформації і впливу соціальних мереж, які можуть погіршити існування цивілізації.

Серіал рідко демонструє всеохоплюючий апокаліпсис. Події відбуваються в локальних ситуаціях. Кожний герой серії має особисту, драматичну сюжетну лінію, яка завершується трагічно. Історії розповідаються від головного персонажа епізода, вони не повторюються, зберігаючи власну оригінальність. «Чорне дзеркало» (Black Mirror) часто  порівнювали з телесеріалом «Зона сутінків» (The Twillight Zone). Наспраді Чарлі Брукер створив неповторний проект, який став одним з кращих серіалів Британського телебачення.

Рекомендуємо всім подивитися цей чудовий серіал. «Чорне дзеркало» сподобається, як любителям фантастики, так і шанувальникам детективної історії. Не залишить він розчарованими людей, які цінують серйозний сюжет. Чарлі Брукер створив шедевр. В 2018 році має вийти п’ятий сезон цієї сатири на близьке майбутнє. Поки автори стараються – серіал буде продовжувати демонструвати нам якісні епізоди. Головне, щоб вони не перестали бути актуальними, захоплюючими,  наповненими цікавими ідеями, щоб залишалися попередженням майбутніх загроз, які можуть чекати нас скоро.

The post Серіал «Чорне дзеркало» (Black Mirror) first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Проект Вінса Гіллігана оцінили такі світові режисери, як Бернардо Бертолуччі, Девід Лінч, сценаристи і письменники Стівен Кінг, Джордж Мартін. Серіал залишиться в історії цілісним проектом з хорошим фіналом. Легендарний актор Ентоні Хопкінс настільки був вражений, коли подивився «Breaking Bad», що написав листа головному виконавцю ролі Волтера Уайта – Браяну Кренстону. В ньому було багато похвал. Твір Вінса Гіллігана порівнювався з античною трагедією, драмами Вільяма Шекспіра, а сам серіал, був названий кращим, з того, що виходило на телебаченні. Найдивніше те, що кожне слово, яке написав сер Ентоні Хопкінс відповідає дійсності.

«Breaking Bad» неможливо оцінювати окремо, ділячи його на частини, хоч і серіал має п’ять сезоні (5-тий розділений на два окремих), але він цілісний проект. Для того, що проникнути ся шедевром Вінса Гіллігана, необхідно дивитися весь серіал, не пропускаючи жодної серії. В першому сезоні ми зустрічаємо ображеного геніального шкільного вчителя хімії містера Уайта. Він має сина інваліда, чекає на народження дочки, змушений підпрацьовувати на заправці і на додачу в нього знаходять рак. Чоловікові вже 50 років, життєвих перспектив мало, а минулі можливості назавжди втрачені.

Аналізуючи весь серіал, ми розуміємо, що трагічним існування Уолтера Уайта було одразу, хоч перший сезон подавав ці події, як чорну комедію. Йдучи на крайні міри, сім’янин вирішує варити метамфетамін, обирає собі напарника (колишнього учня) Джесі Пінкмана. Так починається шлях перетворення невдахи в кримінального генія і наркобарона Хайзенберга. Кожний наступний сезон дивує. З позитивного героя, яким був персонаж, він стає антигероєм, а згодом і головним злодієм. Вся ця історія відбувається протягом двох років.

Браян Кренстон феноменально зіграв містера Уайта. Актор раніше був задіяний в комедійному серіалі «Малкольм в центрі уваги», в проекті Вінса Гіллігана він змінювався до непізнаваності. Кожне слово, міміка, жест Хайзенберга – свідчили  про небезпеку, персонаж вселяв жах. Спочатку колишній вчитель здався обставинам, вибрав слизький шлях, що забезпечити життя сім’ї після  його смерті, згодом він все більше занурювався в темряву і отримував задоволення від влади. Містер Уайт перемагає всіх конкурентів, ніщо не могло зупинити «геніального» злодія.

Не тільки Браян Кренстон успішно справився з роллю. Всі актори відмінно зіграли. Аарон Пол втілив персонажа напарника Хайзенберга Джессі Пінкмана. Наркоман, нервовий, психічнонестабільний підопічний варить метатмфетамін  з своїм вчителем. З кожним днем, він сильніше піддається впливу Уолтера Уайта. Будь-яка пасивність, активність псує психіку молодого чоловіка. Джессі показується непоганою людиною, але слабкою, його залежність від Хайзенбергера нагадує наркотичну залежність.

Анна Ган грає дружину містеру Уайта – Скайлер. Спочатку впевнена в собі жінка контролює життям вчителя хімії, але згодом вона починає підкорятися диктатурі злодія. Глядачі розуміють, що жінка наркобарона живе з психопатом, який нікого не пожаліє з тих, хто стоять на його шляху. Сімейна ситуація стає трагедією. Дін Норріс грає безкомпромісного копа, чоловіка сестри Скайлер, який розшукує відомого Хайзенберга. Джанкарло Еспозіто перетворився в раціонального, хитрого, контрольованого наркобарона Густава Фрінга. Боб Одкерк грає іронічного адвоката Сола Гудмана. Джонатан Бенкс демонструє на екрані кіллера Майка.

Сюжет, прописані персонажі, неочікувані сценарні повороти – прекрасні. Хайзенберг відрізняється від Уолтера Уайта. Кожна фраза, інтонація звучить, наче загроза. Той, до кого звертається «кримінальний геній» більше не відчуває себе в безпеці. Монологи Браяна Кренстона дійсно шекспірівські. З кіногероїв,  колишній вчитель схожий на Майкла Карлеоне з «Хрещеного Батька». Тихий, скромний, хороший сім’янин  Уайт перетворився в злочинця, який знищить кожну перепону на шляху створення власної кримінальної імперії.

Він Гілліган ілюструє в серіалі приказку про благі наміри, якими будується  дорога в Пекло. Виникає ситуація, коли Уолтер хоче відректися від злочинів, але всі вчинки, які він здійснював для перемоги над конкурентами в наркобізнесі, не дозволять вийти чистим. Шляху назад немає, тим все трагічнішою стає історія наближаючись до свого закінчення. Безкомпромісний фінал руйнує будь-які надії на хороше життя. Персонажів чекає лиховісна розплата. Навіть завершальні, правильні вчинки містера Уайта не допоможуть його зіпсутій душі.

В серіалу немає недоліків. Операторська робота, монтаж, саундтрек, композитор – створюють  цілісну картину. «Breaking Bad» породжує  багато роздумів, стосовно совісті, морального стержня, гуманності. Що передувало перемінам, які відбулися з містером Уайтом? Уважний глядач побачить, що вся прихована агресія, образа, егоцентризм були приховані в вчителеві хімії ще на початку першої серії. Екстремальні події максимально реалізували його зловісний потенціал. Чи легко з хорошої людини стати нехорошою?

Вибір, який зробив Уолтер забруднив його душу.  Вся історія Уайта – вчить  нас робити правильні уроки на життєвому шляху. Спокуси, які були над вчителем хімії полонили його. Егоцентризм розростався, впевненість в власній безкарності, бажання влади над іншими досягало максимуму. Перетворення в злого наркобарона  відображалося в поставі, обличчі, голосі. Хайзенберг втілював небезпеку, загрозу, владу, ті, хто  не слухалися його наказів, могли розпрощатися з світом

«Breaking Bad» не є безкінечною франшизою, тому, історія завершується завершується, розплата чекає на всіх персонажів. Остання серія вийшла чудовою, вона вдало поєднує сцени насилля, чорний гумор, драму, яка досягає максимального проявлення. Всі сюжетні повороти сходяться, Хайзенбергеру виповнюється 52, рак, який відступав раніше повернувся. Останні хвилини серіалу – неперевершені, безкомпромісні вчинки під ностальгічні мотиви пісні «My baby blue» Badfinger і поломані долі людей. Настає Невідворотність, Розплата, Трагічність. Все! «Breaking Bad»  заслуговує оплесків стоячи від кожного глядача, хто додивиться його. Браво творцям цього шедевру!!!

The post «Breaking Bad» (2008-2013). Незабутня історія Містера Уайта first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

«Дедпул» розповідає  історію найманця, який отримує надприродні здібності. Він не звичайний герой Марвел. Відрізняється від інших коміксових героїв тим, що може звертатися до глядачів, перериваючи бойові, сюжетні сцени. Вейд Вілсон – це справжнє його ім’я, постійно жартує, висміює, як чоловіків в колготках, так і себе. Дедпул знає, що є персонажем в фільмі, тому постійно руйнує четверту стіну, розмовляючи з тими людьми, які дивляться на екрані пригоди найманця.

Актор Раян Рейнольдс отримує справжнє задоволення від процесу знімання в цій чорній комедії. Тім Міллер створив цікаве пародійне кіно, наповнене різноманітним гумором, тут є і сарказм, і гротеск, і іронія, і плоский гумор, трапляються «пошлі геги». Сюжет в цьому проекті не головне, смисл, також не надто впливає на сприйняття Дедпула.

Раян Рейнольдс наче злився з своїм персонажем, майже не можливо їх відділити один від одного. Актор, навіть жартує над своєю роллю в дійсно поганому і провальному «Зеленому Ліхтарю». Дивлячись кіно Тіма Міллера, потрібно забути за логічність, послідовність, серйозність. Крім того, «Дедпул» не тільки є чорною комедією, але й легкою історією кохання веселого найманця психопата і дивакуватої повії. Кожним своїм кадром, нам демонструють знущання над всіма канонами коміксів.

Жахливі сцени, відрізання кінцівок не виглядають огидними.

Режисер показує всі події саркастично, додаючи непоганий екш. Зовсім трішки драматичності розбавляють постійний сміх  Дедпула над власною реальністю. Вдало доповнює кіно саундтрек. Ми можемо почути: «Hit the Road Jack» Рея Чарльза, «Mr Sandman» Chordettes, «X Gon’ give It to Ya» DMX та ін. Сприймаючи цей фільм без моралізаторства, можна отримати задоволення, насміятися, насолодитися жартами Раяна Рейнольдса. Кіно сподобається, як гікам, так і людям, які не люблять дивитися на героїв коміксів. В 2018 році вийде продовження «Дедпула». Перша частина про специфічного, гумористичного найманця – це чорна комедія, яка добре виконує свою ціль, тобто сміятися над всім, не виключаючи і саму себе.

The post Фільм Дедпул (Deadpool) 2016 first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Девід Фінчер демонструє в фільмі сатиру, детально досліджує стосунки людей в суспільстві. Він демонструє лицемірство і маніпуляцію, як основу сучасного уявлення про вас. Режисер до «Загубленої» вважався одним з кращих молодих творців кінематографу. Девід Фінчер створив такі шедеври мистецтва: «Сім» (1995 р.), «Гра» (1997 р.), «Бійцівський клуб» (1999 р.), «Загадкова історія Бенджаміна Баттона» (2008 р.).

Кіно починається з роздуму головного героя, він хоче дізнатися, що думає його дружина, зрозуміти, що в її голові. Таку процедуру проробляє режисер над людьми сучасного суспільства. Девід Фінчер, вважає, що уявлення про особу формується не її способом життя, а іміджем, який вона сама створює. Режисер підкреслює, акцентуючи увагу на вчинках героїв «Загубленої» маніпуляційність їх дій.

Операторська робота і музика гарно передає ніжну, тривожну, жахаючу атмосферу кіно. Від роботи режисера неможливо відірватися, настільки цікаво дізнатися, чим все обернеться. Можливо, так Девід Фінчер сам маніпулює над глядачами, але «Загублену» ні в якому разі не є розважальним проектом, щоб відпочити після роботи. Хороший сценарій авторки оригінального роману Гілліан Флін показує майстерність в виписуванні персонажів.

Актори грають добре, непогано входить в образ одруженого чоловіка Ніка Данна – Бен Аффлек. Головну героїню Еммі Елліот – неперевершено втілила на екрані Розамунд Пайк. Особливим персонажем, майже закадровим є суспільна думка. Оточуючі сприймають і формують власні уявлення про героїв «Загубленої» через їхній імідж, через образ, який нав’язують засоби масової інформації: телебачення, інтернет, газети.

Режисер демонструє шкідливість дезінформації, адже вона вкорінена в сучасному світі. Люди змушені виживати, коли пропаганда фальшивих цінностей постійно переслідує кожного індивіда. Він аналізує: дружбу, кохання, сім’ю, суспільну думку, образ успішної людини в двадцять першому столітті. Нам демонструють хвороби цивілізації. Показують стосунки через нарцисизм, корисливість, обман.

Маніпулювання – стало ознакою споживацького суспільства. Як вийти з цього порочного кола? Режисер не дає відповіді. «Загублена» Девіда Фінчера є хорошою сатирою, можливо подивившись її, хтось зробить висновки. Фільм, безперечно тримає в напруженні, не дає розслабитися. Цікаві персонажі, неочікувані сюжетні повороти, питання, які поставлені цим кіно, не тільки приносять задоволення від споглядання твору мистецтва, але налаштовують задуматися над тим, як ми живемо.

The post Загублена (Gone Girl). Фільм про маніпуляцію в сучасному суспільстві first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Хічкок надихався театральною постановкою цієї художньої роботи ВВС 1939 року. Вона була, в свою чергу, екранізацією п’єси Патріка Гамільона в 1929 році. Ці твори засновувалися на реальному вбивстві двома приятелями чотирнадцятилітнього підлітка, яке було здійснене заради цікавості. «Мотузка» є кримінальним триллером, він доповнює злочин головних героїв: достоєвськими монологами, критичним розумінням ідеї Фрідріха Ніцше про Надлюдину, чорним гумором.

Фільм Альфреда Хічкока насичений чудовими діалогами, іронією, яскравими персонажами. Режисер розповідає історію двох молодих хлопців Брендона і Філіпа, які захоплювалися своїм вчителем Рупертом. Одного разу, щоб вразити наставника, друзі вбили свого товариша. Далі показується абсурдність ситуації, головні герої ховають тіло, а потім накривають стіл для званих гостей. Розкіш протиставляється хвилюванню від «урочистого моменту».

Цікаві діалоги відбуваються, коли до вбивць приходить їх наставник. Поведінка одного з друзів насторожує Руперта. Розмова з ініціатором злочину, доводить його вину. Ми слухаємо їхню бесіду, де критикується нацизм як вчення для ідіотів, які не здатні виконують накази психопата, а самі нездатні зрозуміти велич ідеї надлюдини. Вчитель розуміє до чого привели його лекції, він вказує героям на мораль, нагадує, що ніхто немає права вирішувати кому прийшов час померти.

Мотузка, відзначається хорошою операторською роботою. Вдала гра акторів робить фільм дійсно хорошим. Особлива варто виділити призначення на роль вчителя Руперта – знаменитого Джеймса Стюарта. Хічкок демонструє хибність розуміння ідеї надлюдини. Роздуми героїв відсилають до «Злочин і покарання» Федора Достоєвського, золотого правила моралі, християнського милосердя, категоричного імперативу Іммануїла Канта. Головний ініціатор злочину, показується режисером, як зіпсута людина, без співчуття, яка готова на все, щоб комусь довести чи задовільнити власні егоїстичні бажання.

«Мотузка – це гідне кіно від великого Альфреда Хічкока. Незважаючи на простий сюжет кіно, вбивства, пошуку злодія, воно наповнене авторським стилем. Режисер демонструє нам людяність, справжні цінності, нарцисизм через іронію. Вбивство, яке описується лиходієм як витончене мистецтво,  трактується, як нерозумний, безсердечний вчинок, як невдале розуміння ідеї про надлюдину Фрідріха Ніцше. Прагнучи стати кращим, злодій тільки продемонстрував власну деградацію, спотворивши при цьому погляди свого наставника.

The post «Мотузка»(Rope). Альфреда Хічкока. Право вирішувати, хто має померти first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.