Назва «Пашендейле» походить від невеликого бельгійського села, що стало кінцевою метою британського наступу. Саме тут солдати обох армій билися серед безкраїх багнистих полів, вирв від артилерійських снарядів та зруйнованих сіл. Для багатьох істориків ця битва стала уособленням усіх жахів окопної війни.

Передумови битви

На початку 1917 року союзники шукали спосіб переломити хід війни на Західному фронті. Попередні наступальні операції не дали вирішального результату, а війна дедалі більше перетворювалася на виснажливе протистояння.

Британське командування на чолі з фельдмаршалом Дугласом Гейгом вважало, що прорив у районі бельгійського міста Іпр дозволить відкинути німецькі війська від узбережжя Північного моря. Особливу загрозу становили німецькі бази підводних човнів, які атакували торговельні судна Великої Британії.

План передбачав потужний наступ британських та союзних військ через Фландрію з подальшим проривом німецьких оборонних рубежів.

Багно Фландрії: головний ворог солдатів

Однією з найвідоміших особливостей битви стало жахливе багно, яке вкривало поле бою.

Постійні дощі, що почалися в серпні, перетворили територію навколо Іпра на суцільне болото. Додатково ситуацію погіршив попередній артилерійський обстріл, який зруйнував систему дренажних каналів Фландрії.

Солдати змушені були пересуватися по коліна, а іноді й по пояс у воді та багнюці. Коні, гармати, кулемети й навіть танки грузли в болоті. Існують численні свідчення про те, як поранені солдати тонули у вирвах, заповнених водою, не маючи можливості вибратися самостійно.

Саме ці моторошні картини зробили Пашендейле одним із найстрашніших символів Першої світової війни.

Запеклі бої за висоти

Попри важкі умови, британське командування продовжувало наступ. У серпні та вересні союзники поступово захоплювали окремі висоти та укріплені райони.

Особливо важливими стали бої на Менінській дорозі, біля Полігонського лісу та Брудсейнде. Тут британські, канадські, австралійські та новозеландські підрозділи досягли певних успіхів, застосовуючи нову тактику «обмежених цілей», коли війська просувалися невеликими етапами під прикриттям артилерійського вогню.

Штурм Пашендейле

У жовтні 1917 року союзне командування зосередило увагу на захопленні села Пашендейле. Після численних невдалих атак до операції залучили Канадський корпус, який вважався одним із найефективніших формувань Британської імперії.

Канадські війська розпочали серію ретельно підготовлених атак. Незважаючи на важкі погодні умови та сильний опір противника, вони поступово просувалися вперед.

6 листопада 1917 року канадці остаточно захопили руїни Пашендейле. Формально битва завершилася перемогою союзників, але стратегічний результат виявився доволі обмеженим.

Втрати сторін

Битва при Пашендейлі стала однією з найдорожчих операцій Першої світової війни з погляду людських втрат.

Точні цифри досі залишаються предметом дискусій серед істориків, однак більшість оцінок свідчить про такі втрати:

• Союзники — приблизно 250–325 тисяч осіб;
• Німецька імперія — близько 220–260 тисяч осіб.

Таким чином, за кілька місяців боїв обидві сторони втратили понад пів мільйона солдатів убитими, пораненими та зниклими безвісти.

Особливо трагічним є той факт, що територія, здобута ціною таких жертв, становила лише кілька кілометрів.

Значення битви

З військової точки зору результати битви залишаються суперечливими. Союзники змогли захопити Пашендейле та дещо покращити свої позиції біля Іпра, але не досягли головної мети — стратегічного прориву німецького фронту.

Проте німецька армія також зазнала значних втрат і була змушена витратити великі резерви для утримання своїх позицій.

Для істориків і сучасників битва стала прикладом того, як технічний прогрес у сфері озброєнь значно випередив розвиток військової тактики. Кулемети, артилерія та укріплені оборонні лінії зробили фронт майже непрохідним, а будь-який наступ перетворювався на виснажливу та криваву боротьбу.

Данило Ігнатенко

The post Битва при Пашендейлі (1917) first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.