У 1919 році страйкували сотні тисяч робітників. Особливо гучними стали загальний страйк у Сіетлі та страйк металургів. Більшість учасників вимагали підвищення зарплати й кращих умов праці, однак у суспільстві ці протести часто пояснювали не економічними причинами, а «більшовицькою агітацією».

Бомби, які змінили атмосферу

Навесні 1919 року десятки політиків, суддів і підприємців отримали поштою вибухові пристрої. У червні нова серія вибухів сталася в кількох містах. Біля будинку генерального прокурора Мітчелла Палмера бомба вибухнула настільки сильно, що пошкодила фасад і розкидала уламки навколо будівлі.

Напади були реальними, але реакція суспільства швидко вийшла за межі боротьби з конкретними терористами. Під підозру потрапили комуністи, соціалісти, анархісти, профспілкові активісти та іммігранти зі Східної й Південної Європи.

Саме тоді виникла атмосфера, яку пізніше назвали першою «червоною панікою».

Рейди Палмера як вершина паніки

Найяскравішим проявом «червоної паніки» стали рейди Міністерства юстиції 1919–1920 років. Під керівництвом генерального прокурора Палмера та Дж. Едгара Гувера федеральні агенти провели масові арешти членів радикальних організацій.

2 січня 1920 року рейди одночасно відбулися в десятках міст. Заарештували тисячі людей. Частина справ була обґрунтованою, але багато затриманих не вчинили жодних насильницьких злочинів. Їх переслідували передусім за членство в організаціях або політичні погляди.

Саме ця надмірність поступово змінила ставлення суспільства.

Коли паніка почала згасати

Навесні 1920 року з’ясувалося, що масштаб революційної загрози був значно перебільшений. Значну кількість справ про депортацію закрили, а інформація про жорстоке поводження із затриманими потрапила до преси.

Мітчелл Палмер прогнозував масштабні заворушення 1 травня 1920 року, але нічого подібного не сталося. Для багатьох американців це стало моментом, коли страх почав поступатися скептицизму.

До кінця 1920 року перша «червона паніка» фактично згасла, хоча антикомунізм залишився потужною частиною американської політики.

Наслідки

Події 1919–1920 років мали довгий вплив. Посилилися антиміграційні настрої, а влада отримала досвід масштабного політичного нагляду. Дж. Едгар Гувер, який зробив кар’єру саме під час боротьби з радикалами, пізніше десятиліттями керував федеральним слідчим відомством.

Американське суспільство ще раз переживе значно масштабнішу хвилю антикомуністичного страху після Другої світової війни — у часи маккартизму. Але перший великий досвід такого страху припав саме на 1919–1920 роки.

«Червона паніка» показала просту закономірність: коли реальна загроза поєднується зі страхом, політичною боротьбою та упередженнями, під підозрою можуть опинитися не лише злочинці, а цілі групи населення.

Данило Ігнатенко

The post Перша «червона паніка» у США 1919–1920 років: страх перед комунізмом і революцією first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.