Біблійна традиція

У єврейській Біблії (Першій книзі царів 10:1–13 та Другій книзі хронік 9:1–12) цариця Савська постає як володарка царства Сабаʾ (або Шеба), яке, ймовірно, розташовувалося на південному заході Аравійського півострова — на території сучасного Ємену. Вона вирушила до Єрусалима, очоливши караван верблюдів, що перевозив золото, пахощі та дорогоцінне каміння. Її візит до царя Соломона був символом не лише політичного союзу, а й інтелектуального обміну: правителька випробовувала мудрість Соломона загадками, прагнучи переконатися в його славетному розумі.

Ісламська версія легенди

В ісламській традиції царицю Савську називають Білкіс. Її історія подана у Корані (сура 27 «Мурашки»), хоча ім’я цариці не згадується прямо. Згідно з мусульманськими тлумаченнями, цар Соломон (Сулейман) дізнався від свого птаха — одуда — про існування могутньої жінки-володарки, чий народ поклоняється Сонцю. Він надіслав їй послання, закликаючи визнати єдиного Бога. Білкіс спочатку відповіла подарунками, але зрештою вирушила до двору Соломона особисто.

Ісламські коментатори надають оповіді символічного характеру. За легендою, Соломон наказав побудувати перед своїм троном скляну підлогу, щоб перевірити, чи правдиві чутки про незвичний вигляд цариці. Коли Білкіс, прийшовши до палацу, підняла поділ одягу, думаючи, що йде по воді, Соломон побачив її ноги і, за мусульманською традицією, наказав створити для неї засіб депіляції. Ця сцена мала алегоричне значення, уособлюючи очищення від язичництва. Зрештою Білкіс прийняла віру в єдиного Бога, ставши прикладом розумної та благочестивої правительки.

Ефіопський епос і династична легенда

Особливого значення образ цариці Савської набуває в ефіопській культурі. У «Кебра Нагаст» («Слава царя») — національному епосі Ефіопії вона постає під ім’ям Македа. У творі йдеться, що, почувши про славу Соломона, Македа вирушила до Єрусалима, де протягом шести місяців навчалася в нього мудрості. Під кінець візиту Соломон хитрощами схилив її до інтимної близькості, після чого вона повернулася на батьківщину вагітною.

Її син Менілек I, народжений після повернення, згодом відвідав батька в Єрусалимі. Соломон благословив його й відправив назад до Ефіопії, заснувавши династію, що нібито зберегла кровну спадкоємність від ізраїльського царя. Саме ця легенда лежить в основі сакральної легітимації ефіопських імператорів аж до повалення Хайле Селассіє I у 1974 році. Таким чином, образ цариці Савської став центральним елементом національної ідентичності Ефіопії.

Історія цариці Савської вийшла далеко за межі релігійних текстів. Її образ надихав митців Середньовіччя, Відродження та Нового часу. Вона зображена у творах Рафаеля, Веронезе, Рубенса, а також у численних операх, романах та поемах. У сучасній культурі цариця Савська сприймається як архетип мудрої жінки, що прагне істини й балансує між владою та духовністю.

Данило Ігнатенко

The post Цариця Савська: легенда, історія і культурна спадщина first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Біблійний сюжет і його смислове навантаження

За біблійним переказом, після Великого потопу людство жило на землі Шинар (давня Вавилонія) і розмовляло однією мовою. Люди вирішили збудувати місто та вежу з вершиною, що сягала б небес, аби «зробити собі ім’я» і не розсіятися по світу. Проте Бог побачив у цьому прояв людської зарозумілості. Щоб зупинити будівництво, Він «змішав мови», через що люди перестали розуміти один одного. Будівництво припинилося, а людство розсіялося по землі. Вежа залишилася недобудованою? як нагадування про обмеженість людських амбіцій.

У біблійному тексті ця подія має не лише етичне, а й космологічне значення. Вона пояснює, чому народи говорять різними мовами, і водночас підкреслює думку, що людська єдність можлива лише тоді, коли вона не суперечить волі Бога.

Походження міфу та його історичне підґрунтя

Дослідники вважають, що сюжет про Вавилонську вежу має під собою реальне історико-культурне підґрунтя. Ймовірно, він виник під впливом вавилонської архітектури, зокрема храмових веж — зіккуратів. Один із них, Етеменанкі («Дім основи неба і землі»), розташовувався на північ від храму Мардука, головного божества Вавилона. Саме він міг стати прототипом біблійної вежі.

Назва міста «Вавилон» походить від аккадського Баб-ілу, що означає «Брама Бога». У єврейській мові це слово трансформувалося у Бавел (Вавилон). Автори Книги Буття використали гру слів між Бавел і балал («змішувати»), щоб підкреслити символічний сенс міфу: Бог «змішав мови всієї землі», тому місце отримало назву Вавилон.

Символізм і культурна спадщина міфу

Історія Вавилонської вежі стала архетипом у світовій культурі. Вона надихала митців, філософів і письменників від доби Середньовіччя до сучасності. У християнській традиції вежа символізує гординю, головний гріх, що віддаляє людину від Бога. У філософії Відродження цей міф інтерпретувався як спроба людства досягти знання і влади, а в Новий час — як алегорія нерозуміння між народами.

Вавилонська вежа стала також джерелом численних мистецьких образів. Найвідомішим є однойменний живопис Пітера Брейгеля Старшого, у якому митець передає водночас велич і безглуздість людського задуму. У літературі до цього мотиву зверталися Данте, Джон Мільтон, Хорхе Луїс Борхес, бачачи у вежі символ прагнення до абсолютного знання та невідворотного розпаду людської спільності.

Данило Ігнатенко

The post Вавилонська вежа: біблійний міф і його культурно-історичні витоки first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Джерела та історичні дискусії

Основними джерелами про життя Давида є книги Самуїла зі Старого Завіту. Йому приписують авторство численних псалмів, що підкреслює його роль як поета, музиканта та духовного наставника. Археологічні свідчення його правління залишаються предметом гострих наукових дискусій. Частина дослідників розглядає Давида як могутнього володаря, інші ж вважають його харизматичним вождем невеликої племінної спільноти. Єдиним непрямим матеріальним доказом залишається знайдений фрагмент стели із згадкою «Дому Давида», датований приблизно через століття після традиційного часу його правління.

Ранні роки

Згідно з біблійним переказом, Давид був наймолодшим сином Єссея з Віфлеєма. Спершу він пас отари, а згодом потрапив на службу до царя Саула. Відомим він став після перемоги над філістимлянським велетнем Голіафом, якого вразив каменем із пращі. Його військові успіхи та популярність викликали заздрість Саула, через що Давид змушений був рятуватися втечею. Перебуваючи серед вигнанців і біженців, він організував власний загін, що захищав місцеві громади, поступово здобуваючи авторитет та політичну підтримку.

Шлях до влади

Після загибелі Саула та його сина Йонатана в битві на горі Ґілбоа Давид був проголошений царем Юдеї. Паралельно в північному Ізраїлі правив Іш-Бошет, син Саула, що спричинило тривале протистояння між двома династіями. Після вбивства Іш-Бошета Давид отримав підтримку старійшин північних племен і став царем над усім Ізраїлем.

Одним із його перших кроків було завоювання євусейської фортеці Єрусалима. Перетворивши її на столицю, Давид забезпечив політичну нейтральність і заклав підвалини для релігійного центру свого царства.

Розбудова царства

Встановивши контроль над Єрусалимом, Давид розпочав серію військових кампаній. Він остаточно приборкав філістимлян, підкорив Моав, Едом та Аммон, розширивши вплив на значну територію Близького Сходу. Його володіння простягалися від Єгипту до Лівану та від Середземного моря до пустельних районів Аравії.

Важливим політичним кроком стало перенесення Ковчега Заповіту до Єрусалима, що перетворило місто на релігійний і політичний центр держави. Храм Давид не збудував, однак його син Соломон завершив цей задум.

Особисте життя та виклики

Попри блискучі успіхи, правління Давида було затьмарене внутрішніми суперечками. Його численні шлюби та гарем спричинили суперництво між дітьми і невизначеність щодо спадкоємства. Особистою трагедією став зв’язок із Вірсавією, дружиною воєначальника Урії, загиблого в битві. Після докору пророка Натана Давид визнав свою провину й покаявся, проте внутрішні конфлікти у родині не припинилися.

Данило Ігнатенко

The post Давид — цар Ізраїлю та Юдеї first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Критичність проблеми «біографії» Авраама

У сучасному науковому розумінні біографія Авраама не може бути реконструйована у звичайному сенсі. Все, що можна зробити, — це співставити біблійні тексти з археологічними даними та культурним тлом патріархальної доби. До кінця XIX століття вважалося, що наративи книги Буття є відображенням проблем пізнішого часу (IX–V ст. до н. е.) і тому мають сумнівну історичну достовірність. Частина дослідників тлумачила патріархів як міфологічні постаті або алегорії племінних угруповань.

Перелом у підходах настав після Першої світової війни, коли археологічні розкопки в Марі, стародавньому місті на Євфраті, виявили тисячі клинописних табличок із господарськими, юридичними та релігійними текстами. Ці джерела, датовані XVIII–XVII ст. до н. е., показали, що соціально-економічний і культурний фон відповідає тому, що описано в біблійних переказах про патріархів. Саме це відкриття дало підставу говорити про «перевідкриття Старого Завіту».

Біблійна оповідь

Згідно з книгою Буття, Аврам (згодом Авраам, «батько багатьох народів») походив з міста Ур у Нижній Месопотамії. Бог наказав йому залишити рідну землю і рушити до невідомого краю, де він стане засновником нового народу. Разом із дружиною Сарою, племінником Лотом та іншими супутниками він оселився у Ханаані.

Незважаючи на похилий вік і бездітність, Авраам отримував від Бога обіцянку потомства. Спершу від служниці Агар народився син Ізмаїл, але справжнім спадкоємцем обітниці став Ісаак, син Сари. Відомий епізод майже жертвопринесення Ісаака став символом абсолютної віри й покори Божій волі. Авраам також купив печеру Махпела біля Хеврона як місце поховання своєї родини, що стало першим юридично підтвердженим свідченням права власності його роду на землю Ханаану.

Образ патріарха в Біблії багатогранний. Він постає як праведник і миротворець, гостинний господар, воїн, що рятує рідню, але водночас і людина зі слабкостями, здатна на хитрість чи обман задля самозбереження. Саме ця поєднаність високої духовності та людських рис робить його однією з найвиразніших постатей Старого Завіту.

Археологічний та історичний контекст

Біблійна традиція пов’язує початок мандрів Авраама з Ур-Касдім, яким більшість учених вважає шумерський Ур (сучасний Телль-ель-Мукайяр, Ірак). Ур був центром культу місячного божества Нанни (Сіна), і ця релігійна атмосфера, ймовірно, вплинула на середовище, з якого походив Терах, батько Авраама.

Першою зупинкою після виходу з Ура став Харран у верхній Месопотамії. Місто, тісно пов’язане з тим самим культом місяця, зберегло значення релігійного центру і згадується у текстах з Марі. Саме тут Авраам перебував певний час перед продовженням шляху до Ханаану.

Дослідження клинописних джерел підтверджують існування в ті часи племінних груп, названих хапіру та «Бану Яміна» (Веніямінці), які співвідносяться з біблійними назвами. Археологічні дані також вказують на розвиток культових центрів у Сихемі та інших містах Ханаану, де згодом з’являються наративи про Авраама та його нащадків.

У юдаїзмі Авраам є предком єврейського народу через лінію Ісаака. Християнська традиція розглядає його як духовного батька всіх віруючих, а подію з Ісааком — як передвістя жертовності Ісуса Христа. В ісламі головним спадкоємцем Авраама є Ізмаїл, предок пророка Мухаммеда, і саме він вважається носієм Божої обітниці.

Данило Ігнатенко

The post Авраам: постать патріарха у світлі біблійної традиції та історичних досліджень first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Яків народився разом із своїм братом-близнюком Ісавом, ставши другим сином Ісаака та Ревеки. Від самого початку їхнє народження супроводжувалося пророцтвом: Бог відкрив Ревеці, що два народи походять від неї, і що старший служитиме молодшому (Буття 25:23). Це пророцтво стало основою для подальших подій, які визначили долю обох братів.

Ісав, старший брат, був мисливцем і чоловіком пустелі, тоді як Яків, молодший, але хитромудрий, віддавав перевагу спокійному життю скотаря. Їхні стосунки були напруженими через конфлікт навколо права первородства. Яків, скориставшись моментом слабкості Ісава, виміняв у нього первородство за миску чечевиці (Буття 25:29–34). Пізніше, за допомогою матері Ревеки, Яків отримав благословення батька, призначене для Ісава, що призвело до ворожнечі між братами та втечі Якова до Харану.

Подорож до Харану та божественне одкровення

Під час своєї подорожі до Харану, місця, де мешкали його родичі, Яків отримав видіння, яке стало поворотним моментом у його житті. Уві сні він побачив сходи, що сягали неба, і ангелів, які сходили та сходили по них. Бог пообіцяв Якову землю, на якій він лежав, і численне потомство, яке стане благословенням для всіх народів (Буття 28:10–15). Це видіння підтвердило божественну обітницю, дану Аврааму та Ісааку, і стало підґрунтям для майбутнього Ізраїлю.

Місце цього видіння Яків назвав Бет-Ел, що означає “Дім Бога”. Ця подія підкреслює важливість Якова як посередника між Богом і народом, який мав народитися.

Життя в Харані та сімейні стосунки

У Харані Яків зустрів свою майбутню дружину Рахіль, дочку Лавана, свого дядька. Однак Лаван обманув Якова, підмінивши на весіллі Рахіль її старшою сестрою Лією. Ця подія стала початком складних сімейних стосунків, які включали два шлюби, служіння Лавану протягом 14 років і народження 12 синів, які стали засновниками колін Ізраїлю.

Діти Якова народилися від двох дружин – Лії та Рахілі – та двох служниць – Зілпи та Білги. Лія народила шістьох синів: Рувима, Симеона, Левія, Юду, Іссахара та Завулона, а також дочку Діну. Рахіль народила двох синів – Йосипа та Веніаміна. Служниці Зілпа та Білга народили Ґада, Асира, Дана та Нефталима. Ці дванадцять синів стали основою для поділу ізраїльського народу на коліна.

Повернення до Ханаану та боротьба з Богом

Після багаторічного перебування в Харані Яків вирішив повернутися до Ханаану. На шляху додому він пережив таємничу зустріч із божественною істотою, з якою боровся до світанку. Ця боротьба символізувала внутрішній конфлікт Якова та його прагнення отримати благословення. Після цієї зустрічі Яков отримав нове ім’я – Ізраїль, що означає “той, хто боровся з Богом” (Буття 32:28). Це ім’я стало символом нового етапу в його житті та житті його нащадків.

Повернувшись до Ханаану, Яків примирився з Ісавом, що підкреслило важливість прощення та відновлення стосунків.

Останні роки життя Якова були тісно пов’язані з історією його сина Йосипа, який став важливою фігурою в Єгипті. Через голод Яків і його сини переселилися до Єгипту, де возз’єдналися з Йосипом. Там Яків прожив останні 17 років свого життя, померши у віці 147 років. Його тіло було перевезене до Ханаану та поховане в родинній гробниці в Хевроні.

Данило Ігнатенко

The post Яків: життя та спадщина єврейського патріарха first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Втрата первородства

Однією з найвідоміших подій у житті Ісава є втрата ним права первородства. Повернувшись одного разу з полювання виснаженим і голодним, Ісав попросив у Якова їжі. Яків, скориставшись ситуацією, запропонував брату червону юшку (суп) в обмін на його первородство. Ісав, не надавши належної ваги цьому праву, погодився. Цей епізод підкреслює легковажність Ісава та його нездатність оцінити духовну цінність первородства, що стало причиною його майбутніх втрат.

Втрата батьківського благословення

Коли Ісаак, батько Ісава та Якова, був на межі смерті, він вирішив благословити старшого сина. Однак Ревека, яка віддавала перевагу Якову, допомогла молодшому синові обманом отримати благословення, призначене для Ісава. Ця подія ще більше поглибила конфлікт між братами. Ісав, сповнений гніву, вирішив помститися Якову, що змусило останнього втекти з дому.

Примирення братів

Через двадцять років Яків повернувся до рідних земель, побоюючись зустрічі з Ісавом. Однак, на їхню зустріч Ісав прийшов не з гнівом, а з прощенням. Він обійняв брата, продемонструвавши, що їхній конфлікт залишився в минулому. Цей акт примирення символізує можливість відновлення стосунків навіть після глибоких розбіжностей.

Ісав як предок едомлян

У єврейській традиції Ісав вважається прабатьком едомлян, народу, який населяв землі Едому. Його історія часто інтерпретується як символічне пояснення стосунків між Ізраїлем та Едомом. Наприклад, під час об’єднаної монархії Ізраїль домінував над Едомом, хоча останній був старшим за віком. Це пояснюється через призму біблійного наративу, де духовна зрілість та вірність Богу мають більше значення, ніж фізичний пріоритет.

Символіка та значення Ісава

Ісав є фігурою, яка символізує не лише конкретного персонажа, але й певні аспекти людської природи. Його легковажність, пристрасть до миттєвих задоволень та нездатність оцінити духовні цінності роблять його прикладом того, як матеріальні блага можуть затьмарити більш важливі речі. У той же час його здатність до прощення демонструє, що навіть у конфліктних ситуаціях можливе примирення.

Данило Ігнатенко

The post Ісав у Біблії: історія, значення та символіка старшого сина Ісаака в єврейській традиції first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

На початку IX століття до н. е. Ізраїльське царство перебувало під правлінням династії Омрі, яка активно встановлювала союзницькі відносини з фінікійськими містами. Цар Ахав, син Омрі, одружився з Єзавель, дочкою царя Тіру Етбаала. Цей шлюб мав політичне значення, але також привніс до Ізраїлю вплив фінікійської релігії. Єзавель, яка була ревною прихильницею культу Ваала, сприяла будівництву храмів і введенню язичницьких ритуалів у Самарії, столиці царства. Це призвело до поступового змішання віри в Яхве з ханаанськими культами, що загрожувало монотеїстичній основі ізраїльської релігії.

Місія Іллі: боротьба за монотеїзм

Ілля вперше згадується в Біблії як пророк, який оголошує посуху в покарання за відступництво ізраїльтян. Ця подія стала початком його конфронтації з Ахавом та Єзавель. Найвідомішим епізодом його діяльності є змагання на горі Кармель, де Ілля викликав 450 пророків Ваала на сутичку, щоб довести, хто є справжнім Богом. Після марних спроб пророків Ваала розпалити вогонь на жертовнику, Ілля звертається до Яхве, і вогонь з неба спалює його жертву. Це диво переконує народ у могутності Яхве, і вони знищують пророків Ваала.

Ця подія мала не лише релігійне, але й політичне значення. Вона підкреслила, що Яхве — єдиний Бог, який має владу над природою та долями людей. Ілля своїми діями відновив авторитет монотеїзму, що стало важливим кроком у розвитку єврейської релігійної думки.

Ілля не лише боровся з язичництвом, але й сформулював ключові принципи монотеїзму. Його слова: «Якщо Яхве — Бог, іди за ним, а якщо Ваал, то йди за ним» — стали визначальними для розуміння винятковості Бога Ізраїля. Ілля підкреслив, що немає іншої реальності, окрім Яхве, і жодне інше божество не може претендувати на божественність.

Одним із найглибших моментів у житті Іллі стало його паломництво до гори Хорив (Синай), де він пережив одкровення. Бог не проявив Себе в бурі, землетрусі чи вогні, але в «тихому, ніжному голосі». Це підкреслило трансцендентність Бога, Його духовну природу та необхідність віри, заснованої на розумі та моралі, а не на екстатичних ритуалах.

Данило Ігнатенко

The post Пророк Ілля у Старому Завіті first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Історія Каїна та Авеля

Каїн, старший син Адама та Єви, був землеробом, тоді як його молодший брат Авель займався скотарством. Згідно з текстом Біблії, обидва брати принесли жертви Богові: Каїн — плоди землі, а Авель — найкращих ягнят зі свого стада. Однак Господь прийняв жертву Авеля, а жертву Каїна відкинув. Це викликало гнів і заздрість у Каїна, що призвело до трагедії: у стані люті він убив свого брата Авеля.

Після вбивства Господь прокляв Каїна, обравши йому покарання у вигляді вигнання з родючих земель. Каїн, побоюючись помсти від інших людей, отримав від Бога особливий знак, який мав захистити його від нападу. Крім того, Господь дав обітницю, що якщо хтось уб’є Каїна, то помста за його смерть буде сімократною.

Символізм та інтерпретації історії Каїна

Історія Каїна та Авеля має глибокий символічний підтекст. Деякі дослідники вважають, що ця розповідь може пояснювати соціальні та культурні аспекти життя давніх племен. Наприклад, існує версія, що плем’я Каїна мало особливий знак (можливо, татуювання), який слугував їхнім захистом. Це плем’я, ймовірно, вело кочовий спосіб життя, що відрізнялося від осілого способу життя інших народів.

Крім того, історія Каїна може розглядатися як алегорія конфлікту між двома типами господарської діяльності: землеробством і скотарством. Відхилення жертви Каїна може символізувати перехід від одного способу життя до іншого, що супроводжувався соціальними змінами.

Каїн у мистецтві та культурі

Історія Каїна та Авеля надихала митців протягом століть. Одним із найвідоміших творів, присвячених цій темі, є бронзова скульптурна група роботи Адріана де Фріза, створена у 1622 році. Цей твір, який зберігається в Національній галереї Данії, зображує момент вбивства Авеля Каїном. Скульптура вражає своєю емоційністю та реалізмом, підкреслюючи драматизм біблійної історії.

Гностична секта каїнітів

Історія Каїна також знайшла своє відображення в релігійних рухах. Згідно з працями Іринея та інших ранньохристиянських авторів, у II столітті нашої ери існувала гностична секта під назвою Каїніти. Представники цієї секти вважали Каїна позитивним персонажем, який виступив проти деспотичного Бога Старого Завіту. Вони інтерпретували його вчинок як акт бунту проти несправедливості.

Данило Ігнатенко

The post Каїн у Біблії: історія первістка Адама та Єви, вбивство Авеля та його наслідки first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Історичний контекст 

Ісус народився близько 6–4 років до нашої ери у Віфлеємі, невеликому місті в Юдеї. Його життя припало на період римського панування, коли єврейський народ чекав на прихід Месії — обіцяного Богом визволителя, який поверне їм незалежність і відновить царство Давида. За свідченнями Євангелій, Ісус виріс у Назареті, де здобув освіту та вивчав священні тексти.

У віці близько 30 років Ісус почав своє публічне служіння, проповідуючи про Царство Боже, любов до ближнього, покаяння та прощення. Його вчення, наповнене парадоксами та глибокою мудрістю, привертало тисячі послідовників. Він здійснював чудеса, зцілював хворих і навіть воскрешав померлих, що зміцнювало віру людей у Його божественну природу.

Ім’я та титул 

Ім’я «Ісус» походить від єврейського імені Єшуа (або Йошуа), що означає «Бог — спасіння». За життя Його називали Ісусом із Назарету або Ісусом, сином Йосипа. Однак після Його смерті та воскресіння послідовники почали використовувати титул «Христос», який походить від грецького слова «christos» — перекладу єврейського «Машиах» (Месія). Цей титул вказував на те, що Ісуса вважали обіцяним Богом Помазанником, який прийшов, щоб виконати Божі обітниці.

У ранньохристиянських текстах, таких як листи апостола Павла, ім’я «Ісус Христос» стало вживатися як єдине ціле, що підкреслювало Його унікальну роль у плані спасіння людства.

Христологія: природа Ісуса 

Питання про природу Ісуса Христа стало центральним у християнській теології. Більшість християн вважають Його Втіленням Бога, Сином Божим, який прийшов на землю, щоб принести спасіння людству. Ця віра ґрунтується на текстах Нового Завіту, де Ісус називає себе «Сином Божим» (Івана 10:36).

Однак існують різні інтерпретації Його природи. Наприклад, деякі релігійні групи вважають Ісуса пророком або вчителем моралі, але не Богом. У ісламі Ісус (Іса) шанується як один із найважливіших пророків, але не визнається як Син Божий.

Смерть і воскресіння 

Одним із ключових моментів у житті Ісуса стала Його смерть на хресті. За свідченнями Євангелій, Він був засуджений до страти за звинуваченням у богохульстві та підбурюванні до повстання проти римської влади. Однак Його смерть не стала кінцем. Християни вірять, що Ісус воскрес на третій день, що підтверджує Його божественну природу та перемогу над смертю.

Сьогодні Ісус Христос залишається центральною фігурою для мільярдів людей по всьому світу. Його вчення про любов, милосердя та прощення продовжує надихати мільйони. Християнські церкви, засновані на Його вченні, стали важливими інститутами у культурі, освіті та благодійності.

Данило Ігнатенко

The post Ісус Христос: релігійний лідер, месія чи втілення Бога? first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Суть монотеїзму

Хоча монотеїзм часто розглядають як просту протилежність політеїзму, його суть полягає не лише в кількості божеств, а в унікальності та трансцендентності Бога. У монотеїстичних традиціях Бог не просто один — Він є абсолютним, всемогутнім і незрівнянним. Це вираження божественної єдності, яке виходить за межі логічного протиставлення «один проти багатьох». Наприклад, у юдаїзмі концепція Бога як Творця всесвіту підкреслює Його унікальність і недосяжність для людського розуміння. У християнстві, незважаючи на доктрину Трійці, зберігається ідея єдності Бога. У ісламі ж принцип таухіду (єдності Бога) є центральним догматом віри.

Історичний контекст

Історики релігій часто обговорюють, чи є монотеїзм більш «розвиненою» формою релігійної думки порівняно з політеїзмом. Однак немає вагомих доказів того, що він виник пізніше. Навпаки, історичні дослідження показують, що обидві системи вірувань існували паралельно, а їх розвиток був складним і багатогранним. Деякі вчені вважають, що єдинобожжя є вищою формою релігії, оскільки воно пропонує більш абстрактне та універсальне розуміння божественного. Однак це твердження залишається предметом дискусій, оскільки політеїстичні традиції також демонструють глибину та складність у своїх уявленнях про божественне.

Одним із головних викликів монотеїзму є питання про походження зла у всесвіті, який керується одним всемогутнім Богом. Якщо Бог є добрим і всемогутнім, чому існує страждання та несправедливість? Це питання залишається центральним у філософських та теологічних дискусіях. Крім того, монотеїзм стикається з труднощами в поясненні множинності форм божественного прояву..

Монотеїзм і західна культура

У західній культурі монотеїзм став самоочевидною аксіомою, яка визначає спосіб мислення та світогляд мільйонів людей. Сьогодні вибір між монотеїзмом, атеїзмом і агностицизмом є одним із ключових питань для багатьох людей, які шукають відповіді на вічні питання про сенс життя, мораль і існування Бога.

Історія релігій показує, що пошук балансу між єдністю і множинністю, між трансцендентністю і іманентністю божественного, залишається вічним джерелом натхнення для духовних пошуків людства.

Данило Ігнатенко

The post Монотеїзм first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Початки кальвінізму: теологія Жана Кальвіна 

Жан Кальвін, народився у Франції в 1509 році, спочатку вивчав право, але під впливом ідей Реформації звернувся до богослов’я. У 27 років він опублікував свою найвідомішу працю — «Інститути християнської релігії», яка стала фундаментом кальвіністської теології. Ця книга, яка неодноразово перевидавалася та доповнювалася, систематизувала основні принципи протестантської віри, зокрема виправдання вірою та авторитет Святого Письма.

Кальвін погоджувався з Мартіном Лютером у багатьох аспектах, але його теологія мала свої унікальні риси. Наприклад, у питанні таїнства Стрітення Господнього Кальвін зайняв проміжну позицію між радикальними швейцарськими реформаторами та лютеранами. Він вірив, що тіло Христа не є фізично присутнім під час таїнства, але Його дух залишається універсальним, що дозволяє віруючим справді спілкуватися з воскреслим Господом.

Основні принципи кальвінізму 

Однією з ключових ідей кальвінізму є вчення про напередвизначення. Кальвін вважав, що Бог заздалегідь визначив долю кожної людини — одних до спасіння, інших до засудження. На відміну від Лютера, який акцентував увагу на внутрішньому досвіді віри, Кальвін запропонував три критерії, за якими можна припустити своє обрання: визнання віри, дисциплінована християнська поведінка та любов до таїнств, зокрема Вечері Господньої. Ці принципи стали основою для духовного життя кальвіністів.

Кальвінізм також відомий своїм ставленням до мистецтва та музики. Кальвін дозволяв спільний спів псалмів під час богослужінь, що стало характерною рисою гугенотів у Франції та пресвітеріан у Шотландії. Однак він відкидав зображення святих і розп’яття, вважаючи їх проявами ідолопоклонства. Це призвело до того, що кальвіністські церкви відрізнялися простотою та аскетизмом у своєму оформленні.

Розвиток кальвінізму та його вплив 

Після смерті Кальвіна в 1564 році його ідеї продовжили розвиватися завдяки його послідовникам. Кальвінізм став основою для реформаторських церков у Швейцарії, Нідерландах, Шотландії, Англії та інших країнах. У Франції послідовники Кальвіна, відомі як гугеноти, стали важливою релігійною та політичною силою, що призвело до серйозних конфліктів, зокрема Варфоломіївської ночі 1572 року.

У Шотландії кальвінізм набув форми пресвітеріанства завдяки діяльності Джона Нокса. У Новому Світі, зокрема в Північній Америці, кальвіністські ідеї вплинули на формування пуританських громад, які стали основою для розвитку демократичних інститутів.

Макс Вебер у своїй праці «Протестантська етика та дух капіталізму» доводив, що кальвіністська етика, з її акцентом на працьовитості, дисципліні та економії, сприяла становленню капіталізму. Крім того, кальвінізм підтримував ідеї освіти та громадянської відповідальності, що стало важливим чинником у формуванні сучасних демократій.

Данило Ігнатенко

The post Коротка історія кальвінізму first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Основні напрями християнства

Християнство поділяється на кілька основних гілок:

Римо-католицька церква: найбільша християнська деномінація, яка підпорядковується Папі Римському. Католицька церква має розгалужену систему богослужінь, традицій та інституцій.

Східні православні церкви: одна з найдавніших гілок християнства, яка зберегла багато ранніх традицій і обрядів. Відокремлення від західного християнства сталося через суперечки щодо христології (вчення про природу Ісуса Христа) у V столітті.

Протестантські церкви: виникли в результаті Реформації в XVI столітті. Включають різні течії, такі як лютеранство, кальвінізм, баптизм, пресвітеріанство та багато інших. Протестантизм відзначається акцентом на особистій вірі та вивченні Біблії.

Релігійні рухи

Окрім основних гілок, у християнстві існують численні рухи, які часто виходять за межі конфесійних поділів:

П’ятидесятництво: рух, що акцентує увагу на духовних дарах Святого Духа, таких як зцілення та говоріння мовами.

Харизматичне християнство: поширений напрямок, який також надає великого значення діям Святого Духа.

Євангелізм: орієнтується на проповідь Євангелія та поширення християнських цінностей.

Фундаменталізм: рух, що наголошує на буквальному розумінні Біблії та збереженні традиційних християнських догматів.

Інтелектуальні прояви християнства

Християнство має багату інтелектуальну спадщину, яка охоплює філософські, богословські та етичні питання. Впродовж століть християнські мислителі розробляли вчення про Бога, природу Ісуса Христа, роль Святого Духа та відносини між вірою і розумом. Ці питання стали основою для багатьох інституцій та університетів, які продовжують розвивати релігійну думку.

Християнство у світі

Християнство є однією з найвпливовіших релігій у світі. Його поширення охоплює всі континенти, і воно має великий вплив на культуру, мистецтво, політику та суспільне життя. Місіонерська діяльність сприяла розповсюдженню християнських цінностей серед багатьох народів.

Попри історичні суперечки, сучасні християнські церкви все більше прагнуть до діалогу та співпраці. Екуменічний рух спрямований на подолання розбіжностей між конфесіями та створення умов для єдності християн. Християнство також розвиває діалог з іншими світовими релігіями, такими як іслам, буддизм та юдаїзм, з метою сприяння миру та взаєморозумінню.

Данило Ігнатенко

The post Коротко про християнство first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Історичні витоки 

Лютеранство зародилося в епоху Реформації, коли Мартін Лютер, німецький чернець і богослов, виступив проти індульгенцій та інших практик католицької церкви, які, на його думку, суперечили Біблії. У 1517 році Лютер опублікував свої знамениті «95 тез», що стало початком реформаційного руху. Термін «лютеранин» з’явився в 1519 році, введений противниками Лютера, але самі послідовники реформатора називали себе «євангельськими», підкреслюючи свою орієнтацію на Євангеліє.

Після сейму 1529 року, де прихильники Лютера висловили протест проти католицької більшості, вони отримали назву «протестанти». Згодом, щоб відрізнити себе від інших реформаторських течій, лютерани стали використовувати назву «євангельсько-лютеранські церкви». Важливим етапом стало представлення Аугсбурзького віросповідання в 1530 році, яке сформулювало основні доктрини лютеранства.

Організація та поширення 

На відміну від централізованої структури Римо-католицької церкви, лютеранство організоване в автономні регіональні або національні церкви. Наприклад, Церква Швеції або Євангелічно-лютеранська церква Німеччини діють незалежно, але об’єднані спільними доктринальними принципами. У світі існує близько 150 лютеранських церковних організацій, 148 з яких входять до Всесвітньої лютеранської федерації, заснованої в 1947 році.

Лютеранство швидко поширилося в Німеччині, Скандинавії та інших європейських регіонах. У XVI столітті воно стало офіційною релігією в багатьох німецьких князівствах, а згодом і в Швеції, Данії, Норвегії та Фінляндії. У XVII столітті релігія потрапила до Північної Америки, де закріпилося в районах сучасного Делавера та Пенсільванії. У XVIII–XIX століттях європейські та американські лютерани активно займалися місіонерською діяльністю, що призвело до створення лютеранських громад у Африці, Азії та Латинській Америці.

Теологічні основи 

Лютеранство ґрунтується на п’яти основних принципах Реформації:

– Біблія є єдиним джерелом божественного одкровення;

– спасіння досягається виключно через віру в Ісуса Христа;

– спасіння є даром Божої благодаті, а не результатом людських зусиль;

– Ісус Христос є єдиним посередником між Богом і людиною;

– вся слава належить Богу.

Лютерани відкидають владу Папи Римського та зберігають лише два таїнства — хрещення та причастя (Євхаристію), які вважаються встановленими самим Христом.

У XX–XXI століттях лютеранство активно бере участь в екуменічному русі, спрямованому на зближення християнських конфесій. Лютеранські церкви ведуть діалог з католиками, православними та іншими протестантами, прагнучи знайти спільну основу для єдності.

Данило Ігнатенко

The post Коротко про лютеранство first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

«Мама» Даррена Аранофскі дуже незвична художня стрічка. Вона нагадує фільми жахів, але це тільки зовнішня оболонка, яка приховує зміст вкладений режисером в свій твір. Драматична гра акторів вражає. Виділимо Хав’єра Бардема в ролі Його, Дженіфер Лоуренс – Мама. Тривожна музика додає напруги, важкості подіям на екрані.

Операторська робота Метью Лібатіка чудова. Вражають персонажі зіграні Мішель Пфайфер, Едом Харрісом, Домналлом Глісоном, Браяном Глісоном та ін. Далі глядач. Який розбирається в біблійній історії – розуміє, що герої кіно схожі на людей Старого Заповіту. Крім Його – письменника і Мами є Чоловік, Жінка, Менший син, Старший син.

Даррен Аранофскі додає мотиви кінця світу в свій фільм. Уважно спостерігаючи за його кіно знаходимо проблеми екології, фемінізму, дискримінації, релігійного фанатизму і гностицизму. «Мама» є інтерпретацією Біблії, яка замаскована в жанрі триллеру. Страшні події наповнені атмосферою жахів, але автору важливо в художній формі донести свої погляди.

Розуміння Нового і Старого Заповітів відрізняється від традиційного. В режисера гностицизм переплітається з агностицизмом. Деякі критики називають Даррена Арановскі атеїстом. «Мама» дуже оригінальний твір, який не надто доступно подає інтерпретацію Біблії. Глядачі можуть сприйняти художню стрічку за звичайний триллер. Хтось побачить в ньому тільки один абсурд. Для іншої людини кіно виявиться невдалим фільмом жахів. Дивитися варто на свій власний ризик, але гарантії, що проект Дарена Аранофскі вам сподобається немає.

The post Фільм «Мама» (Mother) 2017. Інтерпретація Біблії чи фільм жахів first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Звісно, що висновки робити поки рано, але скоріш за все майбутній скандал неминучий. В промо ролику ми бачимо небагато, тільки як Ісус Христос встає з хреста, ламає його, а потім з двома автоматами вершить свій суд. Зважаючи на те, що Іса є останнім пророком перед Мухаммедом  в ісламі, а християни вважають його Сином Божим, скандал може розгорітися.

Почуття віруючих образити легко. Ми спостерігали за мітингами проти фільмів Дена Брауна, карикатур на Діву Марію, заборону книгу Салмадіна Рушді та ін.

The post Ісус Христос з автоматами в новому фільмі «Залізне небо: Наступна раса» (Iron Sky: The Coming Race) може образити почуття віруючих (відео) first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Головний посібник Свідків Єгови «Чого насправді вчить Біблія» пояснює, що день Спомину повинен синхронізуватись з 14 днем єврейського місяця нісана і відзначатись лише щорічно.

Послідовники віровчення Свідків Єгови твердо переконані, що свята – лише божественна прерогатива, у якій заради чистоти поклоніння Богові не повинно залишатись місце людським уявленням, домішкам нехристиянських традицій та культових елементів. Традиційний комплекс християнських календарних літургічних свят на кшталт Різдва, Пасхи, Трійці, Богоявлення відкидається, оскільки у Біблії, збірнику єврейських та християнських писань не підтверджується постанова їх святкувати; до того ж, як переконані послідовники Свідків, чимало елементів сучасних християнських свят тісно синкретизувались з язичницькими положеннями.  Одна єдина постанова, яку заповідав святкувати Христос – лише день його смерті. Це одна із ключових підстав, у зв’язку з чим Свідки Єгови проводять проповідницьку кампанію по всьому світі запрошуючи на подію Спомину.

Місце проведення урочистості традиційно не визначено в конкретних культових спорудах.  Однак, залежно від місцевості, місце зустрічі може бути репрезентоване Залами Царства, – релігійними спорудами Свідків, а також актовими залами, офісними приміщеннями, урочистими палацами.

Відзначення Спомину відрізняється від традиційної християнської євхаристії. Свідки не вірять в буквальне перевтілення хліба і вина у тіло та кров Христові, оскільки сприймають їх зміст лише символічно. Під час зустрічі у скляних бокалах міститься вино як символ крові Христової; і прісних хліб як символ тіла. Квашений хліб на Спомині не використовується, оскільки квашене – символ гріховності. Більшість Свідків Єгови на Спомині не вживають жодних символів, оскільки вірують, що право на вживання хліба і вина надане лише обраним, – з ким укладена угода про царство («Новий заповіт»). Особи, що мають право вживати символи, згідно з положенням віровчення Свідків Єгови –  клас «144 тисячі» помазаників, що царюватимуть з Христом на небі; решту людства – проживатимуть вічно на райській землі, що бере свій початок з Едемського саду.

На подію Спомину, що матиме місце і серед українських Свідків Єгови, матимуть нагоду зібратись не лише віряни. Як повідомляє офіційний портал Свідків Єгови «jw.org», кампанія розповсюджень запрошень на Спомин розпочалась з 3 березня 2018 року мета якої залучити до події усіх бажаючих. Специфіка цього року в проведенні події Спомину – спеціальна промова, що висвітлюватиме актуальні проблеми  біблійного характеру. Така промова мала можливість відбутись 17 березня 2018 року і містила в собі тему «Ким насправді є Ісус Христос» розглянувши основні концепції христоцентризму та їх співвіднесені з біблійною точкою зору.

Як зазначає координатор та прес-секретар релігійної спільноти Дейвід Семонян, минулорічна подія Спомину зібрала  понад 20 мільйонів осіб, 12 мільйонів з яких не були членами товариства.

«Ми бажаємо запросити якомога більше людей на відзначення цієї події у найближчому для них місці», – підкреслено в офіційному прес-релізі офіційного порталу Свідків Єгови.

The post Свідки Єгови відзначатимуть Спомин смерті Христа в останній день березня first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

За даними організаційного комітету з питань видавництва, чукотський переклад Євангеліє постає п’ятим духовно-літературним джерелом з серії північних диглот, – публікацій перекладів Євангелія від Луки на етнічні мови народів Півночі і Далекого Сходу, що входять до складу Російської Федерації. Мета перекладу виявить не лише повагу до історичної спадщини чукотського етносу на тлі духовно-історичних парадигм, але й допоможе носіям чукотської ментальності не цуратись рідної мови, плекати її, і репродукувати якомога краще, особливо з числа молоді, які забувають чукотську. Для ефективності роботи з текстом, видання включає паралельний текст класичного Синодального перекладу. До комплектації входить також і цифровий носій, що забезпечує аудіоформат публікації.

Прем’єра публікацій перекладу Євангелії Північним народам, – результат звернення керівництва Інституту Перекладу Біблії до правлячої архієрейської структури РПЦ,  до складу яких входять Петропавлівська, Камчатська, Хабаровська, Анадирська і Чукотська єпархії.

Результатами переговорів та ефективної співпраці з координаторами місцевих Північних єпархій позначилось напрацюваннями та виданню текстів Євангелії від Луки нанайською, коряцькою, ітельменською та евенкійською мовою в періоди з 2012 – 2014 рр.

Наразі текст чукотського перекладу відриває для читача вступна преамбула архієпископа Чукотського та Анадирського Матвія. З позиції чукотського духовенства, виконаний переклад сприятиме розвитку духовного відродження народам Чукотки, що володіє на високому або достатньому рівні національною мовою.

«Хочеться сподіватися, що це видання послужить завданням просвіти чукотського краю і Світлом Істини Христової, а також з’явиться добрим прикладом продовження славних діянь місіонерів на Чукотської землі і надихне їх нових послідовників», – зазначає у передмові архієпископ Матвій.

Сама ж Чукотка сповнена надії національного відродження, духовного просвітлення та літературного розвитку, зустріла з великим торжеством переклад 25 березня 2018 року, презентація якого відбулась у приміщенні Публічної бібліотеки ім. Тана-Богораза в Анадирі.Серед гостей зустрічей, з особливим слово звернулась до відвідувачів та майбутніх читачів перекладу, лінгвіст та фахівець з чукотської мови Лариса Віквірагтіргіна. Переклад зазначила про усі тонкощі праці над перекладом, а також описала усі 6 етапів верифікацій, редакцій задля збереження предмету думки смислового навантаження тексту.

Значна кількість одиниць екземплярів літератури нового перекладу були переданими єпархією до окружної бібліотеки. Наразі основний перший тираж складає близько 1 тис екземплярів примірників, які на благодійній основі поширюватимуться в освітніх установах, бібліотеках, церковних осередках.

Євангеліє для чукотського народу доступне і для периферійних електронних пристроїв у цифровому форматі PDF. За словами пані Віквірагтіргіної, наступним проектом Інституту в найближчій перспективі стане публікація ілюстрованого видання Книги пророка Йони, а також подальша робота над перекладом «Біблійних оповідань».

Нагадаємо, що чукотська мова є комунікативним, культурним та національним рудиментом чукотського народу, яка поширена в переважній більшості на теренах Чукотського автономного округу як суб’єкт Російської Федерації. Поряд з використанням російської, як мови діловодства у вирішенні кадрових питань, чукотська поширена в побутовому спілкуванні, у засобах масової інформації. Чукотською мовою викладаються основні дисципліни у початковій школі, а в якості окремої дисципліни – у середній. За даними російської редакції «Вікіпедії», загальне число носіїв мови складає 5095 чоловік.

The post Чукотський народ отримав переклад Євангелії від Луки рідною мовою first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Слово Апокаліпсис не означає кінець світу. З грецької мови воно перекладається, як одкровення. Правильніше і точніше – розкриття, знімання покрову. Одкровення від Іоанна можна назвати хорором і книгою жахів. Герой тексту – постійно пише про події, які йому являлися. Виникає враження, що ці видіння наче споглядання образів, які демонструються в кінотеатрі на великому екрані.

Апокаліпсис виділяється кінематографічністю. Всі жахливі події легко уявляються. Одкровення розвиває фантазію, його цікаво читати в будь-якому віціє.  Починати можна з дев’яти  років, або пізніше. Всі монстри: «чудовисько з багатьма головами», «звір, який виходить з моря», «звір з під землі», «вершник на ім’я Смерть» здаються зловісними. Вони жахливіші за клоуна Пенівайза Стівена Кінга, чи голлівудські «жахастики»: привидів перевертнів, вампірів, гігантських динозаврів. Насичений описами епідемій, насилля, смертей, плачу, страждань людей..

Все жахіття описане в Одкровенні від Іоанна може налякати, вразити, але також, покращити ваш літературний смак, продемонструвати, наскільки людська фантазія може розвинутися, створюючи химери, які ніколи не існували в реальності. Звичайно Апокаліпсис – це дуже діючий засіб для розвитку уяви, тільки не варто жити однією фантазією. Остання частина Біблії завжди лякала людей, нічого не змінилося за тисячі років. Сучасним читачам цікаво буде читати його, нажахатися, відчути збудження, збагатити свою уяву, відпочити від побутових проблем.

The post Апокаліпсис від Іоанна. Книга Жахів в Біблії first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Цього ж разу, Галекі з усмішкою на обличчі та з Біблією в руках і вірою в серці  розпочне проповідувати християнські чесноти з легкістю та невимушеністю. Герої гумористичного серіалу потрапляють у чисельні нестандартні життєві ситуації, що викликатимуть усмішку у глядачів; а впродовж усієї сюжетної лінії супроводжуватиме героїв віра і низка християнських чеснот, які варто втілювати в життєве русло.

Ініціатор проекту, зірка телесеріалу «Теорія великого вибуху» виступить в ролі виконавчого продюсера і  покладе щирі сподівання на те, що прем’єра нового шоу за назвою Living Biblically ( укр.«Життя по-біблійному»)  допоможе вести в повсякденному житті розмову на біблійну тематику неупереджено.

У центрі сюжету головний герой Чіп Каррі (Джей Фергюсон) ставить перед собою мету кардинально змінити спосіб власного життя і скрупульозно з усією педантичністю слідувати біблійним принципам.

Як повідомляє інформагентство «The Christian Post» в інтерв’ю «Асоціації телевізійних критиків», продюсер зазначив, що нині спілкування на тему релігії стає рідкісним явищем.

«Коли я почав працювати в якості продюсера, в першу чергу я хотів спробувати зробити комедію про релігію, –  стверджує Галекі з посиланням на «The Christian Post». На щире переконання актора, на рівні буденної свідомості, багатьох людей охоплює страх і невпевненість, як тільки предметом дискусії постає релігійна віра. Гумор – ось формат та підхід, який з нової позиції повинен виправити дану прогалину.

Продюсер запевнив, що результатом такої телевізійної концепції став чималий вплив католицького виховання минулого. Його дитяче виховання принципам католицького світогляду накладалось подібно як і героям серіалу – невимушено, з легкістю, без фанатизму, насилля та апарату примусу.  Всі його релігійні практики полягали в тому, щоб сидіти на підлозі, схрестивши ноги, наспівуючи пісні про Бога на гітарі. Він розповів про те, що його мати провела «багато років» в монастирі, перш ніж вийти заміж за його батька.

«Жити по-біблійному» жодним чином не ставить перед собою завдання розповсюдження релігійної за ангажованості, пропаганді міжконфесійної ворожнечі, релігійного фанатизму.  Поява телешоу на екранах  стане концепцією розглянути біблійні цінності в складних і суперечливих умовах сучасності.

Нагадаємо, прем’єра  телевізійного шоу «Жити по-біблійному» стартуватиме 26 лютого 2018 року в ефірі телеканалу «CBS» . Висловлюємо щирі сподівання, що серіал матимуть змогу проглянути в синхронному перекладі і українські глядачі.

The post На американському телеканалі стартує біблійна програма в форматі камеді-шоу first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.