Німеччина після Першої світової війни: країна на межі катастрофи

Після поразки у Першій світовій війні Німеччина переживала один із найважчих періодів своєї історії. Версальський договір наклав на державу величезні репарації, обмежив чисельність армії та поклав відповідальність за війну саме на Німеччину. Для значної частини населення це стало приниженням національної гідності.

Економічна ситуація швидко погіршувалася. У 1923 році країну охопила гіперінфляція небачених масштабів. Ціни зростали буквально щогодини, заощадження громадян знецінилися, а середній клас фактично втратив свої статки. До економічних труднощів додалася політична нестабільність: уряди змінювалися один за одним, а радикальні сили як лівого, так і правого спрямування дедалі активніше боролися за владу.

Загроза зліва і справа

У жовтні 1923 року ситуація різко загострилася. У Саксонії та Тюрингії комуністи увійшли до складу місцевих урядів разом із соціал-демократами, сподіваючись використати це як плацдарм для встановлення влади по всій країні.

23 жовтня комуністи підняли повстання в Гамбурзі. Хоча його швидко придушили, події лише посилили страх перед революцією.

Водночас на крайньому правому фланзі також активно готувалися до захоплення влади. Особливо неспокійною залишалася Баварія, яка дедалі більше дистанціювалася від центрального уряду в Берліні.

Конфлікт між Баварією та урядом Веймарської республіки

Додатковим поштовхом до конфлікту стала політика рейхсканцлера Густава Штреземанна. Він ухвалив рішення припинити політику пасивного опору французькій окупації Рурської області, що викликало хвилю обурення серед баварських націоналістів.

У відповідь прем’єр-міністр Баварії Євген фон Кніллінг призначив Густава фон Кара генеральним державним комісаром із надзвичайними, фактично диктаторськими повноваженнями.

Берлін відповів запровадженням загального надзвичайного стану. Центральний уряд дедалі більше підозрював, що керівництво Баварії співпрацює з ультраправими організаціями, серед яких швидко набирала популярності Націонал-соціалістична німецька робітнича партія (НСДАП).

Кар переконав командувача баварськими військами генерала Отто фон Лоссова не виконувати накази Берліна щодо придушення діяльності нацистів. Більше того, влада Баварії фактично намагалася підпорядкувати собі розташовані на її території військові частини, що створювало загрозу відкритого конфлікту з урядом Рейху.

Гітлер і Людендорф готують переворот

Саме в цей період Адольф Гітлер вирішив, що настав сприятливий момент для захоплення влади.

Важливим союзником став генерал Еріх Людендорф — один із найвідоміших німецьких воєначальників Першої світової війни. Після війни він активно підтримував ультраправі політичні сили та поширював так званий міф про «удар ножем у спину», згідно з яким німецька армія нібито не програла на полі бою, а була зраджена політиками.

Гітлер планував повторити успіх Беніто Муссоліні, який роком раніше здійснив знаменитий «Марш на Рим» і прийшов до влади в Італії.

Початок Мюнхенського путчу

Увечері 8 листопада 1923 року Гітлер разом із сотнями озброєних штурмовиків СА увірвався до великої пивної «Бюргербройкеллер» у Мюнхені, де проходила зустріч керівництва Баварії.

Було захоплено трьох найвищих посадовців регіону:

• державного комісара Густава фон Кара;
• генерала Отто фон Лоссова;
• начальника поліції Мюнхена Ганса Ріттера фон Зайссера.

Погрожуючи зброєю, Гітлер оголосив про початок «національної революції» та заявив про намір рушити на Берлін.

Спочатку захоплені чиновники змушені були погодитися підтримати переворот, однак одразу після звільнення відмовилися від будь-яких домовленостей і почали організовувати опір.

Провал походу на Марієнплац

Вранці 9 листопада приблизно три тисячі прихильників нацистів вирушили центральними вулицями Мюнхена.

Метою було захоплення ключових урядових установ та остаточне встановлення контролю над містом.

На підході до Марієнплац колону зустрів поліцейський кордон.

Після короткого протистояння пролунали постріли.

Бій тривав лише кілька хвилин, але став фатальним для заколотників.

Унаслідок перестрілки:

• загинули 14 нацистів;
• було вбито 4 поліцейських;
• десятки людей отримали поранення.

Сам Гітлер під час втечі пошкодив руку, а його найближчий соратник Герман Герінг зазнав важкого поранення. Командувач штурмовиків Ернст Рем, який утримував будівлю військового міністерства, зрозумів безнадійність ситуації та здався урядовим військам.

Через два дні Гітлера було знайдено й заарештовано.

Суд над організаторами заколоту

Судовий процес мав величезний суспільний резонанс.

Хоча Гітлера та інших керівників перевороту планували судити у Верховному суді Рейху, баварська влада домоглася передачі справи до Народного суду Баварії, який значно прихильніше ставився до ультраправих.

Під час процесу Гітлер фактично перетворив судову залу на політичну трибуну. Його промови широко висвітлювалися пресою, що зробило його відомим по всій Німеччині.

Еріха Людендорфа повністю виправдали, посилаючись на його заслуги як героя Першої світової війни.

Гітлера засудили до п’яти років ув’язнення за державну зраду, однак покарання виявилося надзвичайно м’яким. Уже через дев’ять місяців він вийшов на свободу.

В’язниця Ландсберг і народження «Mein Kampf»

Під час перебування у фортеці Ландсберг Гітлер працював над книгою «Mein Kampf» («Моя боротьба»), у якій виклав свої політичні погляди, расову теорію, антисемітські переконання та програму майбутньої перебудови Німеччини.

Саме ця книга стала ідеологічною основою майбутнього нацистського режиму.

Наслідки Мюнхенського путчу

Хоча переворот зазнав повного краху, його історичне значення виявилося надзвичайно великим.

Головними наслідками стали:

• остаточний провал силової спроби захопити владу;
• загальнонаціональна популярність Адольфа Гітлера;
• зміна стратегії НСДАП із революційної на парламентську;
• використання демократичних інститутів Веймарської республіки для приходу до влади;
• посилення культу «мучеників» путчу в нацистській пропаганді;
• перетворення 9 листопада на один із головних символічних днів нацистського руху після приходу Гітлера до влади.

У 1934 році, під час «Ночі довгих ножів», Гітлер наказав убити Густава фон Кара, помстившись йому за роль у провалі путчу.

Мюнхенський путч став переломним моментом у політичній кар’єрі Адольфа Гітлера. Його поразка продемонструвала, що силове повстання не має шансів на успіх без підтримки армії, державного апарату та значної частини суспільства. Водночас судовий процес несподівано перетворив невідомого регіонального політика на загальнонаціональну фігуру.

Подальші висновки, зроблені Гітлером після невдачі 1923 року, визначили його майбутню стратегію. Замість нових заколотів він зробив ставку на участь у виборах, використання політичної пропаганди та поступове здобуття влади законними засобами. Саме цей шлях привів його до посади рейхсканцлера у 1933 році, що зрештою стало одним із ключових чинників встановлення нацистської диктатури та розв’язання Другої світової війни. Таким чином, хоча Мюнхенський путч завершився невдачею, він став важливим етапом у формуванні політичної історії XX століття.

Данило Ігнатенко

The post Мюнхенський (Пивний) путч 1923 року: причини, перебіг, поразка та історичне значення first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Через особливості ведення бойових дій сучасники навіть дали цьому конфлікту незвичну назву — «Картопляна війна» (нім. Kartoffelkrieg), адже армії більше боролися за запаси продовольства, ніж вступали у великі генеральні битви.

Передумови війни

Коріння конфлікту сягає середини XVIII століття. Після поразок у війнах за австрійську спадщину Австрія втратила багату промислову область Сілезію, яка перейшла під владу Пруссії. Це стало серйозним ударом для престижу династії Габсбургів.

Імператор Священної Римської імперії Йосип II разом зі своїм талановитим канцлером Венцелем Антоном фон Кауніцем прагнули компенсувати втрату Сілезії шляхом розширення австрійських володінь у Німеччині. Найкращою можливістю для цього стала Баварія — одна з найбільших і найвпливовіших держав Священної Римської імперії.

Наприкінці 1777 року ситуація різко змінилася. 30 грудня помер курфюрст Максиміліан Йосип — останній представник баварської гілки династії Віттельсбахів. Його смерть відкрила питання про спадщину та дала Австрії шанс реалізувати свої територіальні амбіції.

Австрійські плани щодо Баварії

Новим курфюрстом став Карл Теодор, який уже правив Пфальцом. Він був більше зацікавлений у збереженні своїх інших володінь, ніж у самій Баварії.

Австрія швидко скористалася ситуацією. Було укладено договір, відповідно до якого Нижня Баварія та володіння Міндельгайм переходили під контроль Габсбургів. Для Відня це означало не лише територіальне розширення, а й зміцнення впливу в німецькому світі.

Втручання Фрідріха II Великого

Прусський король Фрідріх II Великий уважав, що надмірне посилення Австрії порушить політичну рівновагу в Центральній Європі. Крім того, він підтримував права іншого представника династії Віттельсбахів — герцога Карла Цвайбрюккенського, який також претендував на баварську спадщину.

3 липня 1778 року Пруссія офіційно оголосила війну Австрії.

Фрідріх уклав союз із Саксонією, після чого прусські війська рушили до Богемії. Австрійську армію особисто очолив імператор Йосип II, який прагнув не допустити вторгнення у свої володіння. Таким чином локальна суперечка за спадщину швидко перетворилася на міжнародний конфлікт між двома найпотужнішими державами Священної Римської імперії.

Чому конфлікт назвали «Картопляною війною»?

На відміну від більшості війн XVIII століття, Війна за баварську спадщину майже не запам’яталася великими битвами.

Обидві сторони чудово усвідомлювали ризики відкритого генерального бою. Натомість командувачі намагалися:

• перерізати шляхи постачання супротивника;
• знищити його запаси продовольства;
• захопити склади;
• виснажити ворога тривалими маршами.

Особливої ваги набули запаси картоплі, яка була основним продуктом харчування для солдатів. Армії часто займалися реквізицією врожаю, що й породило іронічну назву війни — «Картопляна війна».

Особливості бойових дій

Основний театр воєнних дій розташовувався на території сучасної Чехії, насамперед у Богемії.

Великі армії маневрували одна проти одної, але уникали масштабних зіткнень. Командувачі більше переймалися питаннями забезпечення військ, ніж наступальними операціями.

Подібна стратегія мала кілька причин:

• складний гірський рельєф;
• труднощі із забезпеченням армій;
• небажання зазнати великих втрат;
• усвідомлення того, що навіть перемога може дорого коштувати обом сторонам.

У результаті війна стала прикладом того, наскільки важливими вже тоді були військова логістика та економічне виснаження противника.

Позиція Франції та Росії

Австрія розраховувала на підтримку свого традиційного союзника — Франції. Проте французький уряд вирішив не втручатися безпосередньо у бойові дії. Водночас і Франція, і Російська імперія були зацікавлені у швидкому завершенні конфлікту. Обидві держави виступили дипломатичними посередниками між Австрією та Пруссією.

Наслідки війни

Хоча Війна за баварську спадщину була короткою, її політичне значення виявилося надзвичайно великим.

Основні наслідки конфлікту:

• Пруссія остаточно закріпила статус головного суперника Австрії серед німецьких держав.
• Австрія не змогла компенсувати втрату Сілезії шляхом приєднання Баварії.
• Було збережено політичну рівновагу в Центральній Європі.
• Дипломатія вкотре довела свою ефективність у розв’язанні міжнародних криз.
• Війна показала зростаюче значення логістики, постачання та економічного виснаження противника.

Саме після цього конфлікту боротьба між Австрією та Пруссією за лідерство в німецькому світі перейшла в нову політичну фазу, яка зрештою привела до формування Німецької імперії в XIX столітті.

Цікаві факти про Війну за баварську спадщину

• Конфлікт тривав з 3 липня 1778 року до 13 травня 1779 року.
• Головні бойові дії проходили на території сучасної Чехії.
• У війні брали участь Австрія, Пруссія та Саксонія.
• Через боротьбу за продовольство її назвали «Картопляною війною».
• Франція, попри союз із Австрією, не вступила у війну.
• Росія разом із Францією стала посередником під час мирних переговорів.
• Найважливішим територіальним здобутком Австрії став округ Інн (Іннфіртель).

Війна за баварську спадщину стала прикладом конфлікту, в якому політичні інтереси та дипломатія відіграли значно більшу роль, ніж масштабні битви. Хоча бойові дії були обмеженими, саме вони визначили майбутній баланс сил у Центральній Європі та зміцнили позиції Пруссії як головного конкурента Австрії. «Картопляна війна» продемонструвала, що у XVIII столітті перемогу дедалі частіше забезпечували не лише гармати, а й ефективне постачання, стратегічне маневрування та виважена дипломатія.

 Даниор Ігнатенко

The post Війна за баварську спадщину (1778–1779): «Картопляна війна», боротьба Пруссії та Австрії за панування в Німеччині first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.