Авіценна, чиє повне ім’я — Абу Алі Хусейн ібн Абдуллах ібн Сіна, вже в дитинстві виявив виняткові здібності: у 10 років він повністю вивчив Коран і невдовзі перевершив своїх учителів у логіці та філософії. Самостійно вивчаючи твори Арістотеля, Платона та інших елліністичних мислителів, він заклав основи своєї філософської системи. У 16 років він звернувся до медицини й зумів настільки добре її опанувати, що невдовзі вилікував самого еміра Бухари. Як подяку, той відкрив йому доступ до королівської бібліотеки Саманідів, справжньої скарбниці знань.

Він був надзвичайно плідним автором: збереглося близько 240 творів, які охоплюють філософію, медицину, математику, астрономію, музику, поезію й навіть алхімію. Серед них найвідоміші — «Книга зцілення», філософсько-наукова енциклопедія у чотирьох частинах (логіка, фізика, математика, меіфізика), та «Канон лікарської науки» — підручник, який став основою медичної освіти в ісламському світі та середньовічній Європі аж до XVII століття.

У своїй філософії Авіценна поєднав арістотелізм і неоплатонізм, розвинувши складну космологічну концепцію, в центрі якої Бог стоїть як першопричина буття.

«Канон медицини» містив систематизовану інформацію про анатомію, етіологію, профілактику, терапію, фармакологію і хірургію. Авіценна наполягав на важливості клінічного досвіду й доказів, що робить його попередником сучасної доказової медицини. Він описав понад 760 ліків, виявив діабет, сибірську виразку та методи репозиції хребта.

Під кінець життя Авіценна перебував при дворі еміра Ала ад-Даули в Ісфахані, де мав змогу спокійно займатися наукою. Під час військового походу він серйозно захворів і помер у місті Гамадан у місяць Рамадан 1037 року.

Данило Ігнатенко

The post Коротка біографія Авіценни first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Ісламська філософія відрізняється від каламу — богословської традиції, яка хоч і використовувала раціональні аргументи, але була орієнтована на захист догматичних засад віри. Першим значним філософом ісламського світу вважається Аль-Кінді, який започаткував переклад і коментування грецьких текстів. Аль-Фарабі систематизував філософські знання та висунув концепцію ієрархії наук. Ібн Сіна (Авіценна) інтегрував арістотелівську метафізику з ісламською онтологією, ввів розрізнення сутності й існування, поняття необхідного буття, а також розвинув логіку, медицину й етику. Його твори стали основою для подальших дискусій як у мусульманському, так і в європейському середовищі.

Ібн Рушд виступив як провідний коментатор Арістотеля і критик аль-Газалі. Він стверджував автономність філософського пізнання й розвинув концепцію «подвійної істини», тобто можливості співіснування релігійного й раціонального знання без конфлікту між ними.

Ісламська філософія мала значний вплив на єврейських та християнських мислителів. У XII столітті твори Ібн Сіни, Ібн Рушда та інших філософів були перекладені на латину та іврит. Маймонід (1138–1204), зокрема, в Єгипті розробив філософсько-теологічну концепцію, що поєднувала арістотелізм і юдейське богослов’я, спираючись на мусульманські джерела.

У XII столітті почалася критика філософії з боку мусульманських теологів. Аль-Газалі поставив під сумнів легітимність філософського метафізичного знання, що призвело до зниження авторитету філософії. Традиціоналіст Ібн Таймія пізніше розвинув цю критику. Попри це, вплив ісламської філософії на західноєвропейську думку, особливо у сфері логіки, метафізики й етики, залишався суттєвим. Ісламська філософія функціонувала як ланка між античною грецькою думкою та середньовічною латинською традицією.

Данило Ігнатенко

The post Ісламська філософія first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.