Після загибелі царя Ксеркса II владу захопив Секудіан (у деяких джерелах — Согдіан), який був зведеним братом Оха. Проте його правління тривало недовго. Заручившись підтримкою впливових представників перської знаті та військових, Ох підняв заколот, повалив Секудіана, а згодом наказав його стратити. Після цього він офіційно зійшов на престол під ім’ям Дарій II, прагнучи підкреслити спадковість влади та зв’язок із великими правителями династії Ахеменідів. У грецьких джерелах його також називали Нотус (від грецького nothos — «незаконнонароджений», «байстрюк»), що відображало його походження.

Ахеменідська імперія за правління Дарія II

На момент приходу Дарія II до влади Ахеменідська імперія залишалася найбільшою державою світу. Вона простягалася від долини Інду до узбережжя Егейського моря, включаючи Месопотамію, Єгипет, Сирію, Малу Азію, Іранське нагір’я та значну частину Центральної Азії. Проте зовнішня могутність приховувала дедалі глибші внутрішні проблеми. Посилювалася самостійність сатрапів, між придворними угрупованнями точилася постійна боротьба за владу, а місцева знать дедалі частіше вступала в конфлікти з центральною адміністрацією.

Дарій II успадкував державу, що потребувала зміцнення внутрішньої єдності, однак його правління не змогло повністю усунути накопичені суперечності. Навпаки, сучасники та античні історики відзначали, що саме в цей період придворні інтриги, корупція та боротьба за вплив стали невід’ємною частиною політичного життя імперії.

Вплив Парісатіди та придворні інтриги

Однією з найвпливовіших осіб при дворі була дружина Дарія II — Парісатіда, яка водночас була його зведеною сестрою. Античні автори описують її як надзвичайно амбітну, жорстку та політично далекоглядну жінку. Вона активно втручалася у державні справи, підтримувала власних прихильників і брала участь у боротьбі за розподіл влади при дворі.

Не менш вагому роль відігравали придворні євнухи, які контролювали доступ до царя, займали високі адміністративні посади та часто впливали на ухвалення державних рішень. Унаслідок цього політична система дедалі більше залежала не від офіційних державних інститутів, а від придворних союзів, особистої відданості та інтриг. Така ситуація послаблювала центральну владу та сприяла поширенню корупції серед чиновників.

Дарій II та Пелопоннеська війна

Однією з найважливіших подій правління Дарія II стала активна участь Ахеменідської імперії в завершальному етапі Пелопоннеської війни між Афінами та Спартою. Після нищівної поразки Афінської держави під Сіракузами у 413 році до н. е. Дарій вирішив скористатися ослабленням афінської могутності для повернення під перський контроль грецьких міст Іонії на західному узбережжі Малої Азії. Ці міста ще з середини V століття до н. е. перебували під впливом Афінського морського союзу, що суперечило інтересам Персії.

Дарій наказав сатрапам Тіссаферну та Фарнабазу відновити збір данини з іонійських міст і розпочати переговори зі Спартою. Укладений союз став взаємовигідним: Спарта отримувала фінансову підтримку, необхідну для будівництва флоту, а Персія розраховувала повернути свої володіння в Малій Азії. Завдяки перським коштам спартанці змогли суттєво зміцнити військово-морські сили, хоча перші роки співпраці не принесли очікуваних результатів. Однією з причин була обережна політика Тіссаферна, який не поспішав повністю підтримувати спартанські операції.

Призначення Кіра Молодшого

У 407 році до н. е. Дарій II вирішив радикально змінити політику. Він відкликав Тіссаферна з посади головнокомандувача в Малій Азії та призначив на його місце свого молодшого сина Кіра Молодшого. Це рішення мало величезне стратегічне значення. Кір отримав у своє розпорядження значні фінансові ресурси й широкі військові повноваження. Він швидко налагодив тісні стосунки зі спартанським полководцем Лісандром, який використав перські гроші для будівництва нового флоту та виплати платні морякам.

Саме ця співпраця стала одним із вирішальних чинників поразки Афін. У 405 році до н. е. спартанський флот здобув блискучу перемогу в битві при Егоспотамах, практично повністю знищивши військово-морські сили Афін. Уже наступного року Афіни капітулювали, а Пелопоннеська війна завершилася перемогою Спарти. Таким чином, зовнішня політика Дарія II значною мірою визначила результат одного з найважливіших конфліктів античного світу.

Останні роки життя та спадщина

Невдовзі після завершення війни Дарій II тяжко захворів і помер у Вавилоні у 404 році до н. е. Після його смерті престол успадкував старший син Арсак, який став царем під ім’ям Артаксеркс II. Проте боротьба за владу в царській родині не припинилася. Уже незабаром молодший син Дарія — Кір Молодший — за підтримки матері Парісатіди спробував силою захопити престол, що завершилося знаменитою битвою при Кунаксі у 401 році до н. е.

Правління Дарія II стало важливим етапом в історії Ахеменідської імперії. Попри постійні внутрішні інтриги та боротьбу за владу, йому вдалося зберегти територіальну цілісність держави та суттєво вплинути на міжнародну політику Східного Середземномор’я. Союз зі Спартою змінив перебіг Пелопоннеської війни, а підтримка Кіра Молодшого відкрила шлях до подій, що стали одними з найвідоміших в історії Стародавньої Персії. Хоча античні автори нерідко критикували Дарія II за слабкість характеру та надмірну залежність від придворного оточення, його правління відіграло важливу роль у збереженні могутності Ахеменідської імперії напередодні нової боротьби за престол.

Данило Ігнатенко

The post Дарій II Ох: цар Ахеменідської імперії, який допоміг Спарті перемогти Афіни first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Намісник Малої Азії та союзник Спарти

У 407 році до н. е. становище Кіра ще більше зміцнилося. Дарій II, який продовжував війну проти Афін, вирішив надати допомогу Спарті. За наполяганням Парісатіди молодий принц був призначений сатрапом Лідії, Великої Фригії та Каппадокії, а також верховним головнокомандувачем ахеменідських військ у Малій Азії. Це зробило його одним із найвпливовіших представників царської родини. Саме в цей період Кір зблизився зі спартанським полководцем Лісандром. Перський принц надав Спарті значну фінансову підтримку, що дозволило спартанцям зміцнити свій флот і здобути вирішальну перемогу в завершальний період Пелопоннеської війни. Союз між Кіром і Лісандром став одним із найважливіших прикладів співпраці між Перською імперією та грецькими державами, хоча обидві сторони переслідували власні політичні інтереси.

Боротьба за престол

У 405 році до н. е. Кіра викликали до столиці через тяжку хворобу Дарія II. Після смерті царя наступного року Арсак офіційно став новим володарем держави під ім’ям Артаксеркс II. Майже відразу після коронації сатрап Карії Тіссаферн звинуватив Кіра у змові з метою вбивства нового царя. За це принца було заарештовано, однак завдяки заступництву Парісатіди Артаксеркс погодився його помилувати й дозволив повернутися до своїх володінь у Малій Азії. Отримавши свободу, Кір остаточно вирішив силою здобути престол. Формально він пояснював військові приготування необхідністю боротьби з племенами Пісідії, що мешкали в горах Тавра, але справжньою метою було повалення брата та захоплення влади в імперії.

Похід на Вавилон

Навесні 401 року до н. е. Кір Молодший розпочав один із найвідоміших походів в історії Ахеменідської держави. Йому вдалося зібрати армію чисельністю близько 20 тисяч воїнів, значну частину якої становили досвідчені грецькі найманці. Їх приваблювала висока платня та військова слава, а командували ними досвідчені грецькі полководці, серед яких найвідомішим був спартанець Клеарх. Під час походу Кір довго приховував свої справжні наміри. Лише після переправи через Євфрат біля міста Тапсак він відкрито повідомив війську, що кінцевою метою кампанії є не боротьба з місцевими племенами, а похід проти законного царя Артаксеркса II. Попри несподівану заяву, більшість грецьких найманців погодилася продовжити похід, отримавши обіцянку додаткової винагороди.

Битва при Кунаксі

Вирішальне зіткнення відбулося восени 401 року до н. е. поблизу Кунакси, на північ від Вавилона. Артаксеркс II, якого в останній момент попередив Тіссаферн, поспіхом зібрав велике військо й вирушив назустріч братові. Під час битви грецькі найманці Кіра успішно розгромили лівий фланг перської армії, вкотре продемонструвавши перевагу важкоозброєної грецької фаланги над більшістю перських військ. Проте сам Кір вирішив особисто атакувати центр, де перебував Артаксеркс II. Йому вдалося поранити брата, однак у запеклій сутичці принц загинув. Його смерть миттєво змінила перебіг битви. Армія претендента втратила керівника, перські загони почали відступати, а табір Кіра був захоплений військами законного царя. Попри військові успіхи грецьких найманців, боротьба за престол завершилася повною політичною поразкою Кіра.

«Відступ десяти тисяч»

Після загибелі Кіра грецькі найманці опинилися у вкрай складному становищі. Вони залишилися без свого покровителя, далеко від батьківщини та в самому центрі ворожої держави. Незабаром Тіссаферн запросив їхніх командирів на переговори, під час яких Клеарха та інших воєначальників було підступно захоплено й страчено. Новим одним із керівників війська став афінський воїн і письменник Ксенофонт. Саме під його проводом приблизно десять тисяч грецьких найманців здійснили знаменитий «Відступ десяти тисяч» — багатомісячний марш через територію Перської імперії до узбережжя Чорного моря. Цей похід був детально описаний Ксенофонтом у творі «Анабазис», який став одним із найцінніших історичних джерел про Ахеменідську імперію та військову історію античного світу.

Образ Кіра в історії

Особистість Кіра Молодшого отримала різну оцінку в античних джерелах. Грецькі історики, насамперед Ксенофонт, змальовували його як мужнього, справедливого, щедрого й талановитого полководця, який умів завойовувати довіру своїх союзників. Саме тому в «Анабазисі» Кір постає майже ідеальним правителем, здатним об’єднати навколо себе людей різного походження. Проте з погляду Ахеменідської держави він був заколотником і зрадником, який використав іноземних, до того ж традиційно ворожих Персії грецьких найманців для повалення законного царя. Така подвійність оцінок зробила його однією з найсуперечливіших постатей історії Стародавнього Ірану.

Хоча Кір Молодший не зміг здійснити свій задум і загинув у битві при Кунаксі, його похід мав далекосяжні наслідки. Він продемонстрував високу боєздатність грецької фаланги, показав внутрішню вразливість Ахеменідської імперії та залишив по собі безцінне свідчення у вигляді «Анабазису» Ксенофонта. Саме цей твір через кілька десятиліть уважно вивчав Александр Македонський та його воєначальники, готуючись до походу проти Персії. Таким чином, невдала спроба Кіра Молодшого здобути престол стала однією з найважливіших подій пізньої історії Ахеменідської імперії та справила значний вплив на подальший розвиток військового мистецтва й античної історіографії.

Данило Ігнатенко

The post Кір Молодший: перський принц, який кинув виклик братові за трон Ахеменідської імперії first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Похід Кіра Молодшого

Навесні 401 року до н. е. Кір Молодший вирушив із міста Сарди в Малій Азії, офіційно заявляючи, що проводить військову кампанію проти місцевих ворогів. Насправді його головною метою був похід у саме серце Перської імперії. До війська Кіра входили десятки тисяч перських воїнів, однак найціннішою частиною його армії були приблизно 13 тисяч грецьких найманців, переважно досвідчених гоплітів, які брали участь у Пелопоннеській війні. Командував грецьким контингентом спартанський полководець Клеарх. Саме добре навчені та дисципліновані грецькі важкоозброєні воїни стали головною ударною силою армії Кіра.

Після тривалого походу через Малу Азію, Сирію та Месопотамію військо Кіра наблизилося до Вавилона. Саме тут Артаксеркс II нарешті зібрав свою армію, щоб дати братові генеральну битву.

Битва на берегах Євфрату

Зіткнення відбулося поблизу селища Кунакса, розташованого на лівому березі річки Євфрат, приблизно за 70 кілометрів на північ від Вавилона. Незважаючи на те що сили Артаксеркса значно переважали армію Кіра чисельно, грецькі найманці швидко продемонстрували свою військову перевагу. На лівому фланзі вони атакували перське військо настільки стрімко, що змусили його відступити майже без власних втрат. Перські підрозділи не витримали удару важкої грецької піхоти й були розбиті.

У цей час сам Кір Молодший, очоливши загін із приблизно шістсот вершників, вирішив особисто атакувати центр війська Артаксеркса. Він прагнув не просто здобути військову перемогу, а вбити або захопити брата, що автоматично забезпечило б йому царський престол. Під час запеклого бою Кіру вдалося поранити Артаксеркса II, однак у вирішальний момент він сам загинув, отримавши смертельний удар. Загибель претендента миттєво змінила перебіг битви. Позбавлена свого лідера перська частина його війська почала розпадатися, а табір Кіра був захоплений і розграбований прихильниками законного царя.

Грецькі найманці після загибелі Кіра

Повернувшись із переслідування розбитого лівого крила супротивника, грецькі найманці були приголомшені побаченим. Вони дізналися, що Кір загинув, союзне військо розсіялося, а їхній табір опинився в руках ворога. Незважаючи на надзвичайно складне становище, греки швидко перебудувалися в бойові порядки, продемонструвавши високий рівень дисципліни. Артаксеркс II, хоча й переміг, не наважився атакувати добре організовану фалангу, розуміючи її бойову силу. Грецьке військо залишилося без роботодавця, без забезпечення і фактично опинилося в самому центрі ворожої держави, за тисячі кілометрів від батьківщини.

«Відступ десяти тисяч»

Після невдалих переговорів із перським двором кількох грецьких командирів, серед яких був Клеарх, підступно захопили й стратили. У цих надзвичайних обставинах одним із нових керівників війська став афінський воїн і письменник Ксенофонт. Саме під його проводом близько десяти тисяч грецьких найманців здійснили один із найвідоміших військових маршів античності — «Відступ десяти тисяч».

Протягом кількох місяців греки пробивалися через територію Перської імперії, долаючи гори, пустелі, річки та землі ворожих племен. Попри постійні напади, нестачу продовольства та суворі природні умови, вони змогли дістатися узбережжя Чорного моря. Саме тоді, побачивши море, воїни вигукнули знамените: «Thalassa! Thalassa!» («Море! Море!»). Ця подія була детально описана Ксенофонтом у творі «Анабасис», який став одним із найважливіших історичних джерел про Перську імперію та військову справу античності.

Наслідки битви

Формально перемогу здобув Артаксеркс II, який зберіг владу над Ахеменідською імперією. Проте битва продемонструвала важливу закономірність: добре навчена грецька важка піхота мала значну перевагу над традиційними перськими військами у відкритому бою. Хоча грецькі найманці залишили поле битви без стратегічної перемоги, їхня здатність самостійно пройти через усю Перську імперію без вирішальної поразки стала серйозним ударом по авторитету Ахеменідів.

Відомості, викладені Ксенофонтом в «Анабасисі», уважно вивчали наступні покоління полководців. Через сім десятиліть вони стали одним із джерел знань для Александра Македонського під час підготовки походу проти Перської імперії. Таким чином, битва при Кунаксі мала далекосяжні наслідки, які виходили далеко за межі боротьби двох братів за владу.

Іван Гудзенко

The post Битва при Кунаксі (401 рік до н. е.): як загибель Кіра Молодшого змінила історію Перської імперії first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.