Типи вимирання

У біології розрізняють фонове та масове вимирання.
Перше – це постійне, повільне зникнення видів унаслідок природних процесів: змін клімату, географічних бар’єрів, конкуренції або еволюційної деградації популяцій. У середньому в нормальному еволюційному темпі зникає від одного до п’яти видів щороку.

Масові вимирання — це короткочасні, але катастрофічні події, коли за геологічно короткий проміжок часу зникає значна частина живих організмів. Історія Землі знає п’ять таких криз:

Ордовиксько-силурійське (≈443 млн р. тому) — загибель 85% морських видів.

Девонське (≈360 млн р. тому) — зникнення більшості рифоутворюючих організмів.

Пермське (≈252 млн р. тому) — наймасовіше вимирання, яке знищило до 90% усіх видів.

Тріасове (≈201 млн р. тому) — звільнило екологічні ніші для еволюції динозаврів.

Крейдяно-палеогенове (≈66 млн р. тому) — знамените зникнення динозаврів, імовірно спричинене падінням астероїда та вулканізмом.

Сьогодні шосте масове вимирання вже розпочалося, і головною його причиною є діяльність людини.

Антропогенне вимирання

Вирубка лісів, урбанізація, інтенсивне сільське господарство, забруднення, надмірний вилов риби, браконьєрство й торгівля дикими тваринами призвели до втрати середовищ існування для тисяч видів.

Сьогодні темпи зникнення оцінюються у 1000–10 000 разів вищими, ніж природні.

Наслідки

Зникнення одного виду часто тягне за собою загибель інших. Це підриває екосистеми, продовольчу безпеку людини й природний захист від хвороб. Руйнування коралових рифів, наприклад, зменшує здатність океану поглинати вуглець, посилюючи глобальне потепління.

Данило Ігнатенко

The post Вимирання: біологічна неминучість і загроза майбутньому планети first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.

Природні чинники

Природна осадова основа (м’які алювіальні відклади річок По, Брента та інших) сприяє повільному просіданню ґрунту (субсиденції), що зменшує середню висоту забудови відносно рівня моря. У Венеційській лагуні різниця між відпливом і припливом зазвичай становить 60–90 см. Під час повного місяця чи нового місяця ці коливання досягають максимуму, що збільшує ймовірність acqua alta. Вітри з Адріатичного моря, особливо південно-східний, наганяють великі об’єми води до північного краю лагуни. У поєднанні з високим припливом це може спричинити катастрофічні затоплення. За даними IPCC, середній рівень Світового океану підвищується приблизно на 3–4 мм на рік. Для Венеції це означає постійне збільшення ризику підтоплень.

Антропогенні чинники

У ХХ столітті значного прискорення просіданню ґрунтів завдало інтенсивне відкачування підземних вод для промислових потреб. Хоча з 1970-х років ці практики були зупинені, наслідки залишилися. За останні 100 років Венеція «опустилася» приблизно на 23 см.
Будівництво портів, дамб і каналів змінило природну циркуляцію вод у лагуні, посиливши вплив нагонів та ускладнивши природне накопичення осаду, яке мало б компенсувати субсиденцію. Зростання населення та туризму посилює тиск на інфраструктуру, ускладнює водовідведення та зменшує природну здатність екосистеми лагуни поглинати надлишкову воду.

Катастрофічні випадки

Найбільш руйнівним випадком стало затоплення 4 листопада 1966 року, коли рівень води піднявся на 194 см над середнім рівнем моря. У XXI столітті серія екстремальних підтоплень (наприклад, у листопаді 2019 року, коли рівень води досяг 187 см) підтвердила, що ризик зростає у зв’язку з глобальними кліматичними процесами.

З 2003 року у Венеції реалізується проєкт MOSE (Modulo Sperimentale Elettromeccanico) — система рухомих бар’єрів на входах у лагуну. У 2020 році вона вперше була використана для захисту міста й показала високу ефективність.

MOSE має на меті захистити місто від підйому води до 3 метрів, однак залишається дискусійним питання: наскільки система зможе бути ефективною за умов подальшого підвищення рівня Світового океану.

Данило Ігнатенко

The post Чому Венецію постійно затоплює? first appeared on Wake Up Media — наука, історія, мистецтво, психологія.