Бузкаші є однією з найбільш давніх та жорстких кінних ігор, які виникли серед кочових тюркських народів. Ця гра, що передбачає захоплення та утримання туші козла або теляти вершниками на конях, є невід’ємною частиною культурної спадщини Північного Афганістану. Незважаючи на свою жорсткість, бузкаші є глибоко символічною та соціально значущою грою, що підкреслює політичні та економічні аспекти життя в регіоні.
Форми гри
Бузкаші має дві основні форми: традиційну гру тудебарай (перс. «виходити з натовпу») та сучасну версію, спонсоровану урядом, яку називають караджай («чорне місце»). У традиційній грі тудебарай немає чітко визначених команд або правил, а учасники змагаються за одноосібний контроль над тушею тварини. Ця форма гри є більш хаотичною та менш структурованою, що часто призводить до суперечок та навіть насильства.
У грі караджай, яка є більш регламентованою, дві команди змагаються на визначеному полі з встановленими цілями. Ця форма гри, спонсорована урядом, є більш контрольованою і має чітко окреслені межі, що полегшує управління та зменшує ризик насильства.
Політичний та соціальний контекст
Бузкаші є не лише спортивною розвагою, але й важливим політичним інструментом. Традиційно гру спонсорували місцеві хани — представники еліти Північного Афганістану, які через цю гру демонстрували свою силу та здатність контролювати події в регіоні. Вершники, відомі як чапандази, отримували коней від своїх спонсорів і брали участь у змаганнях під їх патронатом.
Ці змагання ставали центром святкових зібрань, де перевірялися соціальні, економічні та політичні ресурси спонсорів. Успішний спонсор здобував повагу та підвищував свій статус, тоді як невдалий міг втратити репутацію.
Історичне походження
Гра виникла серед кочових тюркських народів, таких як узбеки, туркмени, казахи та киргизи. Вона, ймовірно, розвинулася як розважальний варіант скотарства чи набігів. Вона поширилася на захід із Китаю та Монголії між X і XV століттями. Сьогодні вона залишається популярною переважно в Афганістані, але також зберігається в деяких регіонах Центральної Азії та північно-західного Китаю.
З початку 1950-х років центральний уряд Афганістану почав проводити національні турніри з бузкаші, намагаючись контролювати гру та використати її для підвищення свого престижу. Однак зі зменшенням центральної влади під час війни в Афганістані (1978–1992), урядова спроможність організовувати такі турніри знизилася. Це призвело до того, що командири моджахедів почали спонсорувати власні змагання, а афганські біженці іноді грали в бузкаші навіть у Пакистані.
Данило Ігнатенко
