Вплив реформаційних течій на розвиток освіти в Україні

У статті досліджено вплив реформаційних ідей на розвиток освітніх закладів на території України. Доведено, що в період із середини XIV ст. до початку XVIII ст. протестантські течії, зокрема, соцініани та кальвіністи займали важливе місце в наданні освіти українському населенню через початкові, середні та вищі школи.

Реформаційні та постреформаційні релігійні течії на теренах України

Згідно з указом президента України Петра Порошенка, наша країна разом із іншими державами відзначає у 2017 р. 500-річчя Реформації. Більшість дослідників погодяться з тим, що Реформація не тільки змінила релігійний світ, але й суттєво вплинула на розвиток суспільства, економіки, культури, науки в багатьох країнах світу. Внаслідок реформаційного процесу з’явилися такі напрямки, як кальвінізм, лютеранство, англіканство, анабаптизм, цвінгліанство та інші.

Проте згодом із цих реформаційних напрямків сформувалися постреформаційні релігійні течії — адвентизм, баптизм, методизм п’ятдесятництво, харизматизм та багато інших. Протестантські конфесії ще з часів М. Лютера поширювалися на теренах України, займаючи і в наш час важливе місце в релігійному житті українського народу, впливаючи на формування духовних і культурних цінностей українців та розвиток освітнього та наукового процесів українського суспільства.

Вплив реформаційних ідей на освітній процес українського народу

Мета даної роботи полягає в дослідженні впливу реформаційних ідей на освітній процес на території України та охоплює хронологічні межі від середини XIV ст. до XVIII ст.

Дослідженням поширення реформаційних ідей на території України займалися чимало відомих істориків, зокрема О. Левицький, Н. Любович І. Огієнко, М. Грушевський, В. Нічик, В. Литвинова, Я. Стратій, С. Падокшина, І. Малишевський, О. Драгоманов та інші.

На думку Івана Огієнка, передвісниками Реформації в Україні були зжидовілі: «Безумовно, ці наші жидівствуючі були в Україні провісниками Реформації, і це вони підготували ґрунт для поширення гуситства й реформаційних ідей, що скоро прийшли сюди» [1]. Вони успішно підготували ґрунт для релігійної течії соцініан, котрі особливу увагу приділяли освіті українського населення. «Ще на початку ХІХ ст.

Н. Руднєв, з’ясовуючи питання про зміст цієї єресі, зазначав переплетення у ній вчення євреїв та раціоналізму, наголошуючи на домінуванні раціонального елементу. Під раціоналізмом жидовілих автор розуміє «вольномислія»: «Отвержение таїнства Троицы, Божества Іисуса Христа, необходимости воплощенія, иконопочитанія, неправильный взор на книги Св. Писанія Новаго Завета и писанія Отеческія» [2, 146-147].

Більшість дослідників схиляються до думки, що саме зжидовілі є попередниками сучасних протестантських течій. Наприклад, Любомир Андрюсів у своїй роботі відмічає: «Вже на початку ХVІ ст. відомості про єресь жидовілих губляться. Деякі дослідники вважають, що вона асимілюється з іншими протестантськими течіями, які на той час активно поширюються на наших теренах, — антитринітаризмом, кальвінізмом, соціанством, елементами аріанства» [2, 149].

Михайло Грушевський про «зжидовілих»

Михайло Грушевський, досліджуючи реформаційні рухи в Україні, зазначив, що зжидовілі ще в XV ст. у своїх освітніх закладах використовували підручники по логіці, Біблійні книги, Псалтир та багато інших на білорусько-українській мові. В розділі про так званих «зжидовілих» він пише: «…переклади біблійних книг, заховані в однім збірнику віленської бібліотеки, білорусько-українського письма XVI в. Вони не всі обслідувані докладно, але зроблені пробні досліди показують, що ці книги почасти виправлені згідно із староєврейськими текстами, почасти наново з них перекладеш. Вони заховують і у своїй перекладеній формі синагогальний поділ на читання, багато задержали з єврейської термінології і транскрипції імен, яка дуже відбиває від грецько-слов’янської транскрипції православних церковних текстів» [3]. Отже, зжидовілі не тільки є попередниками протестантських рухів, котрі згодом виникли і поширилися на українських землях, але й релігійною спільнотою, яка на думку Грушевського розвивала та поширювала українську мову в XV-XVI ст. [2].

Причини поширення гуситських ідей на території України

Згодом до України докотилася хвиля гуситських ідей, носіями котрих були українські студенти, що навчалися у Празькому університеті. Повертаючись на батьківщину, вони пропагували нові релігійні погляди: «…багато українських студентів їздило навчатися до Чехії. Коли вони поверталися на терена України, то привозили з собою духовну літературу і Святе Письмо на чеській мові, таке як «Новий Заповіт» В. Негалевського (1581), Євангеліє В. Тяпинського» [4, с. 25].

Такої ж думки І. Огієнко, котрий у «Нарисах історії Української православної церкви» в розділі «Реформація в Україні» зазначає: «Що ідеї гуситства справді сильно поширилися серед українського народу, про це красномовно свідчить лист короля Ягайла 1423 р. до львівської шляхти й усього Руського воєводства. В листі цьому Ягайло скаржився, що коли треба було йти на поміч гуситам, то галичани охоче пішли (з Сигізмундом Корибутовичем), навіть не сподіваючись на платню; коли ж тепер він кликав їх проти гуситів на поміч королю та папі, то ніхто не пішов, хоч король пропонував платню, а папа давав відпущення гріхів» [1].

Освітня діяльність Яна Амоса Коменського на Закарпатті

Розвиток освіти на українських землях в часи Реформації тісно пов’язаний із діяльністю Яна Амоса Коменського — видатного чеського педагога й мислителя, котрий неодноразово відвідував Україну: «Він неодноразово відвідував українські землі, 1628-1641, 1648-1650, 1654-1656 рр. працював у Лешні. Тут були написані відомі твори Я. А. Коменського «Велика дидактика», більшість розділів «Пансофії», збірка проповідей «Лабіринт душі і рай серця», ряд посібників для шкіл. Під його керівництвом у Влодаві 1638 р. проходив між протестантський з’їзд, де було вирішено питання про об’єднання «чеських братів» із кальвіністами» [5, 18].

Праці Я. Коменського мали поширення в Україні. Більшість його творів знаходилися в бібліотеках, а також у Київському колегіумі. Праці відомого реформатора та педагога високо цінували не лише протестантські освітні заклади, але й широко використовували у православних навчальних закладах. «Твори Коменського знаходились у багатьох приватних бібліотеках, православних навчальних закладах, зокрема Києво-Могилянському колеґіумі. Їх високо цінували просвітителі Симеон Полоцький, Кирило Ставровецький, Єпіфаній Славинецький, Григорій Сковорода; погляди мислителя покладені в основу твору Іннокентія Гізеля «Мир з Богом чоловіку» [6].

Також однією з найголовніших умов шкільної освіти для Я. Коменського було «оволодіння рідною мовою і культурою, що допоможе людині найуспішніше втілити набуті знання у культурному і суспільному житті, у майбутньому служінні Батьківщині» [6]. Коменський зумів за час свого перебування в Україні «налагодити у Шарош-Потоцi друкарню при кальвiнiстськiй школi та опублiкувати тут бiльшiсть праць, написаних на Закарпатті.

Також Я. Коменьський підготував до друку на Закарпатті «перший iлюстрований пiдручник «Свiт в малюнках», але, на жаль, педагогу не вдалося знайти здібних ілюстраторів, щоб надрукувати працю. У 1657 р. згодом вона була видрукувана у Нюрнберзi, а через декiлька рокiв була передрукована у багатьох країнах Європи.

Більшість дослідників протестантизму в Україні відмічають, що на розвиток освіти суттєво вплинула соцініанська релігійна течія. Як зазначає в своїй роботі Ольга Тимощук, «Социніани звертали багато уваги на поширення просвіти і піклувалися про влаштування шкіл…із 150 социніанських польсько-руських громад рідко яка не мала своєї школи і рідко яка не була керована освіченішими пасторами, котрі пройшли закордонні університети» [7].

Є згадки про те, що Лжедмитрій мав дружні стосунки з соцініанами, осередок яких був у м. Гоща на Волині: «..коли Отреп’єв (Лжедмитрій) съехал в Гощею в город к пану Госкому, да в Гоще иначеское платие с себя скинул и учинился миранином и учал в Гоще учитися в школе по-латински, и по-польски и лютеранской грамоте. Про перебування Лжедмитрія в Гощі писав Януш Острозький в листі до короля: «Я знаю Димитрія вже декілька років, так як він жив досить довго в монастирі мого батька в Дермані, потім він пішов звідти і схилився до анабаптистів, виконуючи їх обряд» [7].

Але переконливих доказів того, що він прийняв соцініанське вчення, немає, оскільки: «З одного боку, про Лжедмитрія говорять як про «ставленика Польщі», «клеврата єзуїтів», «маріонетку короля», авантюриста, що прагнув покатоличити Росію, з іншого — на матеріалах головним чином спогадів сучасників-іноземців — Самозванець характеризувався як людина європейської культури, сміливий реформатор, попередник Петра І. 1602 р. в оточенні К. Острозького Лжедмитрій познайомився з аріанами: при дворі князя служив маршалком аріанин Гаврило Гойський» [7].

Серед социніанських вихованців були українці, вихідці з українських земель, особи, життя яких безпосередньо пов’язане з Україною. Це, передусім, волинський шляхтич Євстахій Кисіль, автор грецьких перекладів книги Фоми Кемпійського «Про наслідування Христа» (Франкфурт-на-Одері, 1626) та підручника Я. А. Коменського (Амстердам, 1642 і 1649 роки).

Є. Кисіль був ректором соцініанської школи у Киселині, а перед тим — учителем у Ракові, знав кілька європейських мов, греку та латину, разом із П. Стоїнським та І. Шліхтингом входив до редакційної колегії польськомовного видання Нового Заповіту. В останні роки життя (сер. 50-х рр. XVII ст.), перебуваючи на посаді вихователя у маєтку Мартіна Любенецького на Волині, працював над перекладом «Християнської конфесії» І. Шліхтинга українською мовою (твір не зберігся).

Протестантські школи в Україні в першій половині XVII ст.

Як зазначає А. Венгерський, в Україні в першій половині XVII ст. існували протестантські початкові та середні школи в котрих вивчали «риторику, діалектику, арифметику, геометрію, астрономію, музику, граматику — так звані сім вільних наук», а також школи вищого ступеню з п’ятирічною програмою навчання, в котрих, крім семи основних предметів, вивчали теологію, філософію, право та етику.

Також відомо, що «у другій половині XVI — першій половині XVII ст. Реформація набула значного поширення й на території Речі Посполитої, до складу якої входили українські землі. Однією з головних причин швидкого поширення реформаційних ідей в Україні було переслідування реформаторів e інших державах, яке викликало їхню еміграцію до Речі Посполитої, де був відносно високий рівень віротерпимості, що давало їм змогу без перешкод проповідувати свої ідеї» [6]. Наслідком міграції протестантів до Речі Посполитої стало поширення не лише ідей Реформації, але й бурхливий розвиток освітнього процесу в XVI — на початку XVII ст., котрий переважно був зосереджений на Волині та Київщині.

Як зазначено в праці Д. Тазбора, «Найміцніші позиції тут утримувала социніанська течія протестантизму, яка надавала особливого значення освіті як засобу розумового і морального самовдосконалення — головного в очах социніан, або польських братів, шляху до подолання гріховності людської натури. Відтак скрізь, де виникали социніанські громади, створювалися й школи, загальне число яких, імовірно, перевищувало кілька десятків» [8, с. 494].

В Березьку «село в Рожищенському районі Волинської області» в (1638-1644 рр.) існує соцініанська школа, котра є філією Киселинської академії під керівництвом Луки Рупневського. Також відомо, що під кінець XVI ст. під протекцією старости Луцького Олександра Пронського, католицький монастир перетворили на школу. Також діяли школи у Крилові (на межі Белзького воєводства і Холмської землі)» (1593-1612 рр.), Бабині (1633-1649 рр.), на Волині, в Ляхівцях (Білогіря) та на Поділлі (в Хмільнику).

Матеріальна підтримка протестантських шкіл панівною верствою українського населення

Варто відзначити, що матеріально підтримували та делегували вище згадані освітні закладати заможні покровителі-магнати, котрі не лише власним коштом оплачували роботу викладачів, але й інші покривали витрати «шкіл та учнівських конвіктів. Наприклад: «Про роль Стадницьких і Потоцьких у функціонуванні Дубецької та Панівецької шкіл; Крилівський освітній заклад існував завдяки Остророгам; школу в Берестечку утримували власники цього містечка князі Пронські, а волинськими та київськими соцініанськими училищами опікувалася пов’язана між собою родинними стосунками група впливового українського панства — Чапличі, Сенюти-Ляховецькі, Гойські, Немиричі. Під протекцією цих же людей знаходили притулок на віддалених «українних» землях переслідувані теологи і проповідники антитринітаріїв, як, наприклад, брати Стоїнські — у маєтках Юрія Немирича, одного з найвпливовіших покровителів української Реформації» [8].

Таким чином, розвитку освіти протестанти надавали першочергового значення. Освітніми закладами опікувалася панівна верства українського суспільства, а їхні нащадки навчалися в протестантських українських та закордонних школах.

Соцініанський вищій навчальний заклад у м. Раків

Центром соцініанського руху на початку XVII ст. було містечко Раків неподалік від Сандомира. Тут також функціонувала школа, яку називали Раковецька академія. Після закриття Раківського осередку у 1638 р. школу перенесли у Киселин. Завдяки соцініанським педагогам Матвію Твердохлібу, Яну Трембіцьком, Луці Рупневському вона перетворилась у вищий навчальний заклад, що зберігав раківський академічний рівень.

Н. М. Яковенко, досліджуючи протестантські та католицькі школи, зауважив: «у Ракові панувала атмосфера пожвавленого інтелектуального життя, діяла одна з перших на теренах Речі Посполитої публічних бібліотек, а з 1600 p. і друкарня, яка за недовгий час свого існування (її було закрито 1638 р.) видала понад 200 позицій полемічної й теологічної літератури» [8].

Кальвіністські освітні заклади

Також міцні позиції серед українських освітніх закладів мали кальвіністи, котрі були поширені в Україні у XVII-XVII ст. у воєводствах Подільському: с. Панівці, та Волинському: Ляхівці, Берестечко, Корець, Лабунь, Мартинівці і тощо. Кальвінізм мав поширення в усіх регіонах України, проте збори, школи і друкарні були зосереджені переважно на теренах Західної України. Існували від 100 до 300 реформатських громад.

Скласти реєстр кальвіністських громад в Україні того часу досить складно, оскільки вітчизняні науковці беруть за основу підрахунки М. Грушевського, а вони, як відомо, є незавершеними. Проте збереглися згадки в історичних джерелах про розташування та роки діяльності кальвіністських шкіл на території України, наприклад у Крилові фіксується між 1593-1612 рр.) і Берестечку (між 1585 і початком 1640-х рр.).

Внаслідок поширення кальвінізму з’явилася низка освітніх закладів, у котрих здобули освіту відомі діячі української освіти та культури. Найвідомішою із них була «добре відома кальвіністська громада в Дубецьку, утворена в 1546 р. при підтримці могутнього землевласника Станіслава Стадницького. Проповідником у ній був Альберт із Ілжі. При цій громаді відкрили школу, яка в 1559-1562 роках стала одним із найзначніших освітніх центрів у західній частині тодішнього Руського воєводства. У цьому навчальному закладі здобували освіту близько 300 юнаків. Керували школою Григорій Оршак та добре відомий серед кальвіністів теолог-реформатор Франческо Станкаро» [9].

Ще однією, не менш популярною протестантською школою, котра почала свою діяльність на 26 років раніше, ніж Острозька академія, а саме в 1550 р. Цей освітній заклад був розташований у містечку Ланцут. Його заснував «Христофор Пілецький, який належав до піонерів протестантського руху на Галичині. Спочатку заклад був двокласний, та з 1578 р., при синові володаря Станіславі, набув вищого рівня. Заклад діяв до 1629 р., коли містечко перейшло у володіння католика С. Любомирецького.

Внаслідок гонінь, котрі влаштувала традиційна Католицька церква проти кальвіністів у другій половині XVII ст. в Західній Європі в с Панівці виник протестантський освітній осередок, який «з дозволу Яна Потоцького (в селі Панівці) облаштували кальвіністи, збудувавши між двома південними баштами замку двоповерховий колегіум (вищу школу), нижчу школу і кірху. Збережений до нашого часу двоповерховий будинок по обидва боки надбрамної башти і є колишнім кальвіністським колегіумом» [10, с. 127].

Зазначимо, що в Панівцях для потреб кальвіністів та академії Зигрович було засновано першу на Поділлі друкарню. Управителем її запросили друкаря з Вільно Вавжинця (Лавріна) Малаховича. Скільки було видрукувано книг у Панівцях — сказати важко. Сучасним науковцям відомо лише сім видань 1608-1611 рр.: дві книги латиною та п’ять — польською мовою, переважно це твори самого Яна Зигровича. Крім однієї, всі книги релігійного полемічного змісту. Серед них виокремимо «Рароротре Зиґровіуса — чи не найгостріший протипанський памфлет з виданих в Речі Посполитій. Цей трактат (лютий 1611 р.) став не лише останнім панівецьким виданням, але й останнім протестантським твором, надрукованим в Україні в XVII ст.» [11, с. 93].

Якщо для задоволення потреб кальвіністської академії та інших шкіл необхідно було збудувати друкарню, можна зробити висновок що учнівсько-студентський склад зазначених навчальних закладів був чисельний. На жаль, після смерті Яна Потоцького у 1611 р. його дружину змусили вигнати більшість кальвіністів із Панівців. Панівські єзуїти закрили кірху, колегіум і друкарню, експропріювали все майно, а всі видання друкарні спалили. Ось такими недемократичними заходами була припинена діяльність більшості кальвіністських освітніх закладів.

Висновки

Реформація та протестантизм вагомо вплинули на становлення та розвиток освітніх закладів на території України. В наш час в Україні існує свобода слова та релігійного сповідання в результаті цього український протестантизм зумів подолати радикальне упередження не тільки з боку державної влади, але й з боку традиційних релігій, зайнявши при цьому не останню нішу в розвитку культурних та духовних цінностей українського народу.

Валентина Куриляк, Фелікс Понятовський

Список використаних джерел

  1. Огієнко І. Нариси з історії Української Православної Церкви [Електронний ресурс] / Іван Огієнко // Реформація в Україні. — 1993. — Режим доступу до ресурсу: http://litopys.org.ua/ohienko/oh05.htm.
  2. Андрусів Л. Раціоналістичні тенденції в єресі жидовілих ХV — першої половини ХVІІ ст. / Любомир Андрусів. // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наук. праць. — 2011. — С. 146-150.
  3. Грушевський М. Історія української літератури [Електронний ресурс] / Михайло Грушевський // Раціоналістичні течії XV в. (так зване «жидівство»). — 1995. — Режим доступу до ресурсу: http://litopys.org.ua/hrushukr/hrush506.htm.
  4. Куриляк В. В. Внесок Яна Амоса Коменського в розвиток реформації на слов’янських землях / В. В. Куриляк. — Матеріали Міжнародної наукової конференції «Актуальні проблеми соціальних та економічних процесів в умовах трансформації українського суспільства». — К.: «Міленіум», 2016. — С. 22-23.
  5. Протестантизм в Україні. За редакцією професора П. Яроцького. — Київ: Світ знань, 2002. — 420 с.
  6. Любащенко В. Історія протестантизму в Україні [Електронний ресурс] / В. Любащенко. — 1995. — Режим доступу до ресурсу: http://anabaptist.ru/obmen/hystory/ist1/files/books/book_005/0100_t.html.
  7. Тимощук О. Социніани на Волині [Електронний ресурс] / Ольга Тимощук // Історична Волинь — Режим доступу до ресурсу: http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&view=article&id.
  8. Яковенко Н. М. Історія української культури / Н. М. Яковенко // Протестантські і католицькі школи. Замойська академія / Н. М. Яковенко. — Київ, 2001. — С. 494-510.
  9. Колодний А. М. Історія релігії в Україні (Ранній і пізній протестантизм в Україні, реформатське християнство) [Електронний ресурс] / А. М. Колодний. — 2011. — Режим доступу до ресурсу: http://libfree.com/182228775_religiyeznavstvoiv_ranniy_pizniy_protestantizm_ukrayini.html#926.
  10. Коваль Л. М. Сакрально-релігійний туризм на Хмельниччини: надбання історико-архітектурної спадщини / Л. М. Коваль, В. С. Церклевич, М. В. Горун. // Географія та туризм. — 2014. — №27. — С. 119-129.
  11. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми / Ярослав Ісаєвич. — Львів, 2002. — 274 с.

 

Поділитися з друзями
портал Wake Up Media
Додати коментар

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.